Даушков Сергій (1905−1991)


Сьогодні ім’я Сергія Даушкова малознане. Упродовж багатьох років про нього не друкували статті, не виходили його твори. А це був дуже обдарований і талановитий письменник, творами якого зачитувались у 30-х роках ХХ століття. Завдячуючи письменнику і краєзнавцю із Кременеччини Гаврилу Черняхівському, маємо змогу доторкнутися до творчої долі цього самобутнього письменника.

Народився Сергій Даушков 8 жовтня 1905 року у селі Лішня Кременецького району у багатодітній родині сільського мельника. Ріс хлопчина допитливим до всього. Початкову освіту здобув самотужки від старшої сестри. Власне, на той час це й були усі його «університети».

З раннього віку, як себе пам’ятав, захоплювався книжками. Особливо зачитувався історичними романами, повістями. Лише у зрілому віці у 40-х роках ХХ століття розпочав навчання в педагогічному університеті, що в Острозі на Рівненщині, навчальний заклад закінчив «на відмінно».

Потяг до книги підштовхнув нашого земляка до спроб писати. Спочатку це були оповідання, згодом почав віршувати. Перший вірш надрукований у львівській газеті «Громадський голос», коли автору було 19 років. Були і публікації на сторінках «Літературно-наукового вісника».

З часом вирішив спробувати свої сили у великій прозі. Задумав створити історичну повість з часів княжої доби. З цією метою досліджує багато історичних джерел, зокрема давньоруські літописи, перекази, краєзнавчу літературу. У 1932 році Сергій Даушков надсилає до львівського видавництва «Червона калина» першу частину повісті. Невдовзі твір з’явився друком під назвою «Опанас Тятива». Згодом у Кременці він вирішив ще раз перевидати повість власним коштом.

У 1936 році у друкарні В. Цвика тисячним тиражем вийшла його повість «Було колись». Це розповідь про княжі часи, боротьбу наших пращурів з половцями, монголо-татарськими ордами. Багато сторінок у творі присвячено місту Кременцю, його природі, краянам, які боролися за свободу і незалежність. У повісті багато легенд, переказів, народних пісень, вона була дуже популярною не тільки на Волині, а й у Галичині. Частина тиражу повісті потрапила аж у Канаду. Невдовзі письменник закінчив другу частину твору, яку назвав «Хмари надходять»; тираж встигли набрати у друкарні, та вибухнула Друга світова війна і про твір довелося забути. Крім повісті «Було колись» видав декілька маленьких книжечок «Страшна ніч», «Хуртовина», «Володар-сон».

З німецькою окупацією України для Сергія Даушкова настали нелегкі часи. Його ледь не розстріляли фашисти і лише дивом вдалося врятуватися. Довго переховувався. Після того як гітлерівців прогнали з нашого краю, 39-річного письменника-самоука мобілізували на військову службу. Після демобілізації вчителював. Через доноси у «компетентні органи» був змушений залишити педагогічну діяльність, його повість «Було колись» трактували як націоналістичну і вилучили з бібліотек. Працював продавцем. Через деякий час за сфабрикованою справою («за розтрату») його засуджують. Повернувшись у 1960 році з тюрми, вже не міг фізично працювати. Вчителювати теж не давали, адже був засуджений. Та, незважаючи на випробування, він продовжував працювати над новими творами. У 60-ті роки Сергій Даушков пише повість «Євтух», яку присвятив народному меснику Євгену Возняку, який діяв у 20-30-х роках на Кременеччині. Працював над історичним романом «Семерак Макосій» − про легендарну родину засновників Кременця. Свої твори надсилав до Львова, Києва, але у роки застою їх не друкували.

Протягом післявоєнних років Сергій Даушков довгими вечорами записував казки, які ще пам’ятав із дитинства. «Мій батько багато літ був сільським мельником. До млина сходилися різні люди. Там точилися різні розмови: і про політику, і про життя-буття, про відьом. Батько був гарним оповідачем. Чого тільки він не знав! Я малим, бувало, днями пропадав у млині і прислухався до тих оповідей. Вони запали в душу мені на все життя».

Народних казок Сергій Даушков записав велику кількість Після себе залишив десять товстих зошитів, в яких 250 творів, об’єднаних загальною назвою «Казки старого млина». У цих казках, як зазначає краєзнавець Гаврило Чернихівський, глибокий зміст, своєрідна етнопедагогіка, багата й колоритна мова народу. Збирач писав казки так, як чув коли люди їх оповідали.

Помер Сергій Даушков 21 квітня 1991 року у селі Андруги Кременецького району. Там і похований. У травні 1993 року на хаті Сергія Даушкова, де він жив останні тринадцять літ, встановлена меморіальна таблиця. Після себе письменник залишив у рукописах велику літературну спадщину, це більше десятка романів, повістей, оповідань, які ждуть свого видавця.

Правда, у 1987 році журнал «Жовтень (1987 № 10) опублікував одну із казок Сергія Даушкова «Був собі чоловік», журнал «Тернопіль» (1984 № 5-6) – казку «Пироги з квасолею». У 1992 році видавництво «Незабудка» у Дубно видрукувало книжечку «Циганські ліки», куди увійшли чотири казки письменника. Ось і все.

«… В словах своїх героїв я хочу світові сказати все те, що я знаю, що хочу і бажаю; людству хочу показати життя й людей моєї уяви такими, якими вони мали б виглядати…і моє «Було колись» таки буде колись!..» – писав в одному із листів письменник.

Література

ТВОРИ

Даушков С. Пироги з квасолею [Текст] : казка / С. Даушков // Тернопіль. − 1994. − № 5-6. − С. 23-25.
Даушков С. Щаслива родина [Текст] : казка / С. Даушков // Курінь: літ.-мистец. альманах. – Крем’янець, 1993. – № 4. – С. 39-43.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Буняк С. Під знаком Терезів, або спроба написання портрета з пам’яті [Текст] / С. Буняк // Русалка Дністрова. – 1995. – 19 жовт.
Василишин О. Вшанували письменника-казкаря [Текст] / О. Василишин, Г. Чернихівський // Русалка Дністрова. – 1995. – 21 лист.
Чернихівський Г. Доля страдницька б’є крильми [Текст] / Г. Чернихівський // Відродження. – 1991. – 13 квіт. – (Ось така історія рідного народу).
Чернихівський Г. Казкар із Малої Андруги [Текст] / Г. Чернихівський // Русалка Дністрова. – 1995. – 19 жовт.
Чернихівський Г. Сергій Даушков : казкар Старого млина [Текст] / Г. Чернихівський // Тернопіль. – 1994. – № 5-6. – С. 23.
Фарина І. Казки Старого млина [Текст] : [про зб. казок С. Даушкова «Циганські ліки»] / І. Фарина // Свобода. – 1992. – 24 лист.
Фарина І. Пам’ятають письменника у рідному селі [Текст] / І. Фарина // Свобода. – 1995. – 24 жовт.