Гарасевич Іван (1914 – 1977)


В Іванові Гарасевичу доля поєднала дар художника і поета. «Бог, самата, сонет і акварель» − це улюблений світ його душі. Сучасники Івана Гарасевича часто проводили аналогію між ним і Юліушем Словацьким.

В обох митців стержнем життя був християнський світогляд, християнська етика, обидва були наділені незалежністю характеру, нетерпимістю до компромісів, любов’ю до Батьківщини і водночас великим розумінням інших народів, відсутністю сентиментальності і нищівною іронією до ворожих позицій. Обох об’єднувала любов до Кременця.

Обидва поети були всебічно обдаровані. Малюнки Словацького і акварелі Гарасевича захоплюють високим рівнем майстерності і відчуттям краєвиду. Обидва любили музику. В обох − глибокі родинні прив’язаності і схильність до найщиріших дружніх стосунків. І, нарешті, в обох – та сама неміч, яка загострила і поглибила їх вразливість до справ сучасних, минулих і майбутніх.

Найбільшою турботою Гарасевича – патріота було те, що все менше на великій Україні звучить рідна мова. Найбільшою національною любов’ю його був Шевченко.

Народився Іван Гарасевич 3 серпня 1914 року в селі Голятин Горохівського повіту Волинської губернії, як писав поет в автобіографії, його батьки опинилися переїздом у рідний Кременець. Батько майбутнього поета і художника був учителем. Того ж таки року сім’я, рятуючись від злигоднів Першої світової війни, виїхала в далекий Красноярськ, аби повернутися сюди через вісім років.

У Кременці Іван Гарасаевич закінчив «повшехну» школу й три класи Української гімназії (освіту не завершив через матеріальні нестатки родини). Аби поповнити багаж знань, допитливий юнак наполегливо займався самоосвітою, малював. Роботами Гарасевича зацікавився львівський художник Володимир Ласовський, завдяки якому юнак у 1938 році взяв участь у виставці митців-самоуків у місті Львові. Вона принесла йому успіх.

У 1940−1941 роках Іван Гарасевич навчався у Львівському художньому училищі, закінчити яке завадила війна. Три роки під час Другої Світової війни перебував у війську.

Після повернення з фронту працював у художній майстерні, а в 1961 році у зв’язку із загостренням хвороби, вийшов на пенсію.

Акварельні пейзажі Івана Гарасевича зачаровують красою, хвилюють щемним ліризмом. Художник залишив нащадкам картини про перебування Кобзаря на Волині у далекому 1846 році: «Т. Шевченко в Кременці 1846» (1958), «Т. Шевченко в Почаєві» (1960), «Т. Шевченко на Замковій горі у Кременці» (1964), «Зустріч Тараса Шевченка з «Варнаком» (1961). Ці картини зберігаються в Кременецькому краєзнавчому і Тернопільському обласному краєзнавчому музеях.

Іван Гарасевич був людиною тонкого світосприйняття, любив життя, попри всі негаразди, ніколи не нарікав на нього, смиренно і ласкаво переносив усі його тягарі.

Ось які спогади про художника залишила його племінниця Ярослава Курасова: «Його ніколи не залишала велика любов до життя, закоханість у рідну землю українську, у її чарівну природу, у народ славний, многостраждальний. Підтримкою йому стала віра і надія у завтрашній день, у щасливе майбутнє люду українського. А принади лісових, гірських пейзажів Кременця постійно вабили до себе, наснажували до творчості. І бриніла щира дума багатозвучною мелодійною струною. І лягала на папір солов’їна мова поета. І виринали з-під руки його чудові картини, що звеличували подвиги народу рідного у віках, оспівували красу Кременеччини, започаткували Шевченкіану у цьому мальовничому куточку України.

За життя Іван Гарасевич як поет був майже невідомий. У 1992 році стараннями родини, передусім дочки Ксенії Гарасевич-Касько та літературознавця Маргарити Гецевич, у місті Кременці вийшла єдина збірка вибраних поезій Івана Гарасевича «Душа в словах». Півсотні надрукованих у ній віршів – лише невеличка частина поетичної спадщини співця Волині, про якого Леонід Вишеславський сказав у передмові: «Красу, перед якою поет «занімів» вінвисловлює словами, які схожі на молитву. І створюється дивовижна лірична сповідь, яка захоплює нашу душу».

Через п’ятнадцять років після смерті (а вона сталася 18 жовтня 1977 року) прийшов до нас поет, прийшов, аби довго жити у високому слові справжньої поезії.

Ми всі відійдемо і лишимо усе,
Що нас тривожило, цікавило, боліло,
І порох часу слід наш занесе,
І в тому щось змінити нам несила.
А в світі іншому,
Що побіч нас трива,
Добра чи зла очікують нас сфери,
І дійсність там вже вічно є жива,
При ній наземне – лиш одні химери.
Щоб там у сфері зла
не пробудитись,
Де в ганобі дух горить і не згора.

 

Література

Гарасевич І. «Ввійти в храм Біблії…» [Текст] : [вірші, коротка біогр. довідка] / І. Гарасевич // Вільне життя. – 1992. – 21 квіт.
Гарасевич І. З хрестом на зранених плечах. Дзвигтить життя даниною страждань. Після прочитання «Овода» Етель Ліліан Войнич [Текст] : [вірші] / І. Гарасевич // Тернопіль. – 1993. – No 3. – С. 60–61.

***

Бучик М. Яблуневий квітопад Гарасевича [Текст] / М. Бучик // Вільне життя. – 2002. – 13 серп.
Гецевич М. Кременецька Шевченкіана [Текст] : [образ Т. Г. Шевченка в творчості художника] / М. Гацевич // Вільне життя. – 1990. – 29 чер.Гецевич М. «Ще трошки і буду свобідним…» [Текст] : [спогади про останні дні життя поета і художника] / М. Гецевич // Джерело. – 1994. – No 1. – С. 190–191.
Курасова Я. Спогад [Текст] : [племінниці про митця] / Я. Курасова. – Джерело. – 1994. – No 1. – С. 194–195.
Сандецька І. Непідкупна щирість [Текст] / І. Сандецька // Джерело. – 1994. – No 1. – С. 192–193.

***

Гарасевич Іван Дем’янович (4. 3. VIII 1914) – український рад. художник [Текст] // Шевченківський словник: у 2 т. – Київ, 1976. – Т. 1. – С. 150.
Чернихівський Г. Гарасевич Іван Дем’янович (03.08.1914, м. Кременець– 18.10.1977, там само) – художник, літератор [Текст] / Г. Чернихівський // Тернопільський енциклопедичний словник. Т. 1 : А–Й / ред. П. Гуцал, І. Дем`янова, Б. Мельничук [та. ін]. – Тернопіль : Збруч, 2004. – С. 337.