Grimak-Natalia

Наталія Володимирівна Гримак (Білоус) народилася 9 березня 1989 року у м. Хоросткові. Закінчила Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича.), спеціальність-журналістика.

Творча біографія бере свій початок ще зі шкільних років. Вперше поезії були надруковані у львівському християнському журналі «Діти Непорочної», також друкувалась у районному часописі «Вісник Надзбруччя», у київському літературному журналі «Дніпро», у літературних альманахах «Жайвір», брала участь у проектах «Поетичних майстерень».

* * *

Я тримаю в своїх руках
Букет горя свого і щастя
І наївність мого життя…
Що сказати − вона прекрасна…
Я тримаю в своїх руках
Крихту любові,що із серця…
Відпущу – нехай летить мій птах
І усім навкруги любов дається…
Я тримаю в своїх руках
Ту надію, що Бог вселяє
На яву, навіть у снах
Він мене благословляє…
Я тримаю…тримаю в руках
Тверду віру глибоко з душі
Адже вогник ще мій не зачах
Моя віра веде по житті…
Я тримаю в своїх руках
Букет горя свого і щастя
І наівність мого життя…
Що сказати −вона прекрасна…

* * *

А поруч… поруч йде війна…
І сльози…вже кінчаються слова…
У руки зброю братик взяв…
Сестрицю, матір міцно обійняв…
В обіймах тихо й ніжно прошептав…
Молись, матусю, щоби ранок наставав…

* * *

Матусю,чуєш в мене є душа…
Вона в мені глибоко проживає…
Але чи личить їй, матусю, нагота??
У що я свою душу одягати маю???
Я пошию, донечко моя,
Для душі твоєї сукню із довіри…
Вибирати буду серцем полотна,
Ласкою зніматиму всі міри…
Буду шити ніжними словами…
Виплітати кісочки твої…
Ти ростимеш, донечко, з роками…
Берегтимеш ти цей одяг для душі…
Іноді так гірко дуже стане…
Стисне щось пекучо у груді…
Ти тоді прийди, прийди до мами…
Я латати буду сукню для душі…
Із своєї сукні відірву шматок…
А на ній любов уклалась візерунком…
Ще й візьму терпіння змотаний клубок…
Сукня, мов нова буде тобі дарунком…
І…знову я почую ці слова…
«мамусю, чуєш, в мене є душа…»

* * *

Так хочеться торкнутися тебе наосліп…
Не пальцями, не поглядом…− душею…
І нишком так присісти на отім порозі,
Де небо потай обнімається з землею…
Так хочеться вдихнути хоча б атом…
Тебе, твого тепла…та в нім зігрітись…
А важко якось, бо між нами натовп…
Думок і страху у єдине злитись…

* * *

Знову зима…
Пустота…
Самота…
І слова…
Вже не та…
Не чужа…
Не своя…
Не така…
Не твоя…
Пилина по краях…
А в душі вже не страх…
Не журба у очах…
Не зневірений птах…
Просто шепіт у снах…
Непокірних вітрах…
І душі кольорах…
Білих-білих снігах…
Бо вже знову зима…
А тебе все нема…
Пустота…
Я жива…
Хоч сама…
Я твоя…
Це життя…

* * *

Душа попросила повітря…
А я не змогла, розумієш???
В мені проживає століття…
А дихати досі не вмію…
І вітер холодний в обличчя…
Його я вдихати не буду…
За що він так боляче б’ється???
За що обливав мене брудом???
Любові…чи мало віддала???
А вірність…кому це потрібно???
Натомість, я біль відчувала…
За те, що любила так вірно…
Душа попросила повітря…
Хай дихає вільно собі…
Бо вже перестало боліти…
Душа попросила повітря…

* * *

Коли любов твоя перелюбиться…
І тепло твоє перетерпне…
Щось в середині дике відбудеться…
І про це ти розкажеш відверто…
Коли душа твоя переповниться…гострими фразами і зухвалістю…
Ти дозволь … нехай сльози покотяться…
Їх покрий ти своєю жалістю…
Коли серце твоє пересердиться…
На весь світ і також на себе…
То любов твоя знову вернеться…
Бо ти чуєш у ній потребу…

* * *

Привіт, мій любий Божечку
Пишу тобі я з України…
У мого татка болить ножечка,
Казав, що в цьому куля винна…
Казав татусь, що йде війна…
Я запитав у нього: «Нащо»?
Кому потрібная вона,
Така жорстока і пропаща…???
Не знаю я… мабуть, малий ще…
Але я бачу біль навколо…
І…люди йдуть на кладовище…
Хоронять нашого героя…
Я чув: «Герої не вмирають !!!»
Та не збагну цього ніяк…
Вони ж навіки покидають
Своїх матусь…ті плачуть так…
Вчора дивилися новини,
Там говорили про АТО…
І рахували скількох вбили,
І скільки ранених було…
Бабуся каже: «тре молитись»
Я ще не вмію, бо малий…
Та вмію добре, Боже, битись…
Але не хочу − я не злий…
Я в церкві чув, що ти, мій Боже
Єдиний цар над усіма…
Тому прошу тебе, як зможеш
Спини війну − вона страшна…
Не думай ти, що я боюся,
Бо не за себе я прошу
За тих людей я всіх молюся,
Котрі боронять земленьку мою…
Ісусе,чуєш, я не хочу
Щоби війна далі була…
Буду писать тобі щоночі,
Проситиму для всіх добра.
Молю тебе, прошу, Ісус…
Я буду чемним!
Твій Петрусь…

* * *

Небо моє неокрилене…
Щастя моє невідчуте…
Серце з грудей, наче вирване….
І усіма позабуте…
Тихо скорблю я з тобою…
Грози твої проливаю…
І за юначую долю,
В Бога покірно благаю…
Небо моє неокрилене,
Ти збережи їм життя…
І обніми ніжно крилами,
Мов матері немовля…
Пуля нехай обминає…
Серце палке і гаряче…
Прошу тебе, я благаю:
Ти збережи, хай не плаче…
Мати, дружина, дитятко…
Гірко зітхають вони…
Бо їх синочок і батько,
Став на терено війни…
Ангели, станьте стіною…
Вкрийте покровом святим…
Їх напоїть ви живою водою,
Щоби життя вберегти…
Божечку, милий Ісусе…
Тихо шепочу тобі…
Щиро до тебе молюся
Хай прийде кінець цій війні!!!!!