Капіца Богдана

Капіца-Богдана

Народилася 2 травня 1999 р. в селі Сураж Шумського району на Тернопільщині. Зараз навчається в одинадцятому класі Шумської ЗОШ І-ІІІ ст. №1. Бере активну участь у житті школи, неодноразово займала призові місця в районних та обласних олімпіадах та конкурсах. У 2010−2015 рр. відвідувала шумську школу мистецтв (відділ образотворче мистецтво), де оволоділа азами графіки, композиції і живопису.

Щодо формування письменницьких здібностей та творчого доробку варто зазначити наступне: писати вірші почала ще з дитинства, у цьому найбільше допомагала мама, пізніше, спілкуючись з творчо-обдарованими однолітками, почала писати прозу.

Про себе письменниця-початківець зазначає так: « Моїми улюбленими авто-афоризмами є : «Неважливо скільки ти проживеш – важливо скільки всього ти встигнеш зробити» і « Добре, коли тебе не розуміють». Взагалі, я вважаю себе особливою, особлива не тому, що народилася особливою, особливою тому, що захотіла нею стати, як цього може захотіти будь-хто, єдине, я боюся зректися власних поглядів, потрапити в ув’язнення до світу, дозволивши йому мене зловити, моє улюблене слово «боротьба» і я хочу щоб вона тривала».

* * *

«Безнадія», або хвора

Хворію на рак давно – душевний рак. Я не одна така – ми всі такі. Ми всі ходимо з однаковим діагнозом. У кожного з нас своя чимось особлива пухлина, у кожного був особливий привід для її виникнення, у кожного вона розвивається по-особливому.
Добре, коли ми знаємо діагноз. Та у більшості випадків ми ігноруємо симптоми, не шукаємо потрібних ліків, вирішивши замінити їх дешевими знеболювальними, а потім дешево помираємо, самі цього не помітивши.
Коли ж ми знаємо діагноз ми намагаємося вміло приховати його від інших, чи то боячись зробити їм боляче, чи то соромимося, чи то не хочемо заразити, навіть не здогадуючись що вони перебувають на набагато вищій стадії, змиряємося із долею а потім знову ж таки дешево помираємо.
Ми зневірені боягузливі хворі, що вірять лише у прогнози долі, вірять, що не існує жодних ліків від раку.
Ніхто з нас навіть не здогадуються, Що кожен сам собі лікар він може знайти потрібні ліки, прийняти їх і ніби чудом обужати. Ось в що краще б ми вірили і байдуже на що третій − десятий вважати тебе за ідіота.
Ну що ж, давайте ж далі, живучи з пухлиною у душі, що швидко розростається, дешево, повільно, лицемірно помирати, не сподіваючись на одужання.
Малювати я не вмію… Малювати я не вмію і в Бога не вірю, але якщо хочеш я намалюю ікону. Спеціально заради тебе, заради твого життя, заради твоєї усмішки, заради отого твого мільйонного: «все буде добре». Піду зранку на ринок, куплю полотно, пензлі, палітру і, так, ті теплі олійні фарби. Попрошу продавця зробити мені знижку, пояснивши своє безвихідне становище, але він мене і слухати не захоче, і мені доведеться позичити декілька монет в когось із добрих знайомих, але я все ж куплю ті теплі олійні фарби. В день прийду додому і почну творити − заради тебе почну творити. Спершу я трохи розгублюся, фарби летітимуть з рук і я поспішно витиратиму забруднену ними підлогу, але потім я почую той теплий запах фарби у суміші із запахом полотна і підточених олівців, яка, чомусь, нагадає мені запах твого волосся, і тобі я згадаю – я хочу ще раз вдихнути запах твого волосся. Я малюватиму довго і ретельно, докладаючи зусиль і старання, я не полишатиму цієї справи, навіть якщо у мене німітимуть пальці, які лякатимуться запізнитися, лякатимуться не встигнути, тоді я зупинюся лише на долі секунд, згадаю оте твоє «все буде добре» і змушуватиму пальці знову малювати. Так я довершу свій шедевр …я намалюю чудову ікону. Повір. На ній буде радість, не буде суму, на ній буде спокій, затишок, на ній не буде горя, тільки добро, тільки… тільки все хороше. А потім я піду до церкви освячу її любов, любов’ю, яка охоплює кожну молекулу моєї душі, любов’ю, яку не назвеш коханням, яку не назвеш вподобанням, і аж ніяк не назвеш захопленням, ні – освячу її любов’ю, як найвищою стадією того святого почуття, яке я відчуваю зараз до тебе.

Я подарую тобі її ввечері, щоб ти могла до ранку зцілитися, що б те гостре «їй залишилося жити менше декількох днів» ніколи, чуєш НІКОЛИ не стало правдою… Ніколи …
То ж прийми мою освячену любов’ю ікону, прийми, помолися, зцілись і порадій на ранок зі мною разом, бо я нарешті навчивсь малювати, я нарешті вірю в Бога.

 

ВИБАЧ! ПРОБАЧ! ПРОСТИ! ПОМИЛУЙ!
Я відчуваю свою провину,
Хоча у слідчих не має підстав,
Щоб надіти на мене наручники.
У твоїх родичів немає підстав,
Щоб звинувачувати мене.
У наших спільних друзів немає підстав,
Щоб відректись від мене.
Та все ж:
ВИБАЧ! ПРОБАЧ! ПРОСТИ! ПОМИЛУЙ!

***

Операційна.
Четвер.
Хірург у білому халаті −
Се б то я,
Мій пацієнт на холодному столі,
Лежить, −
Се б то – ти.
– Скальпель, зажим, ніж.
Роблю легенький поріз по твоїй грудній клітці.
Ще одна година
І твоє серце буде врятоване −
ТВОЄ СЕРЦЕ БУДЕ ВРЯТОВАНЕ.
Я ніжно вслухаюся до биття твого серця –
Вслухаюся до биття у апараті:
«Тук − тук» ….
− Вата, пінцет.
«Тук – тук» ….
− Ніж, вата.
«Тук − тук» ….
− Вата, пін…
« ПІ – ПІ – ПІ »…
В труні −
Ти лежиш в труні.
Останній раз
Я підходжу, щоб поцілувати тебе,
Останній раз
Я підходжу, щоб обійняти тебе.
Хто б міг подумати , що за розривом міокарда
Ховається четверта стадія раку.
Винен я:
Мої постійні роз’їзди, наукові конференції
Стали стіною,
Через яку
Я не зміг побачити
Постійні паморочення у твоїй голові,
Аспірин на журнальному столику
І кепський настрій,
Який ти так старанно приховувала заради мене.
Лиш тепер зрозумів:
ТИ ВСЕ ЗАВЖДИ РОБИЛА ЗАРАДИ МЕНЕ.
Я ж для тебе не зміг зробити нічого −
Я не зміг тебе врятувати…

***

Кажуть: кохання живе три роки,
Брехня!
Твоє ж прожило рівно три роки і один день,
Моє так саме прожило три роки і один день
І живе і досі.
Начхати,
Що колись коло вівтаря
Я скажу іншій «так»,
Начхати,
Що у нас буде купа дітей.
Так,
Я буду радіти бувши поруч з ними,
Але
КОХАТИ…
Кохати я зміг лише один єдиний раз.
Кохати я зможу тільки тебе…
ВИБАЧ! ПРОБАЧ! ПРОСТИ! ПОМИЛУЙ!

* * *

Капіца Б. Дід Мороз на санях поспішає [Текст] : вірш / Б. Капіца // Новини Шумщини. – 2010.– 24 груд.
Капіца Б. Найріднішій [Текст] : [вірш присвячений бабусі на фотоконкурс «Моя бабуся»] / Б. Капіца // Новини Шумщини. – 2010. – 2 квіт.
Капіца Б. Перший привіт від Шевченка [Текст] : вірш / Б. Капіца // Новини Шумщини. – 2015. – 13 берез.

* * *

До «Читайлика» знову завітали гості [Текст] : [Б. Капіца разом з мамою на святі оголошення призерів конкурсу від «Читайлика»] // Свобода. – 2011. – 30 берез.
Капіца Б. На шляху до професійного фотомистецтва [Текст] : [Капіца Богдана прийняла участь в конкурсі «Ми в Україні – Україна у нас» і отримала диплом] / Б. Капіца // Новини Шумщини. – 2015. – 27 лист.