«Маленькі міста не можуть дозволити собі мати великі театри. Але ніхто не може позбавити маленькі міста права мати великих акторів». Так Володимир Сушкевич, відомий тернопільський журналіст, сказав про надзвичайно талановиту актрису , прекрасну жінку і матір, педагога і громадську діячку Сусанну Василівну Коваль.
24 серпня 2009-го року виповнилося 100 років від дня народження провідної у 1950-х-1960-х роках актриси Тернопільського обласного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка (нині – академічний драматичний театр) Сусанни Коваль, з іменем якої пов’язаний один із найплідніших періодів його діяльності.
Народилася Сусанна Коваль у селі Козацьке, нині Звенигородського району Черкаської області. Мати, даючи дівчинці ім’я Сусанна, що у перекладі з грецької означає біла лілея, мабуть, і гадки не мала, що такою ж прекрасною квіткою розцвіте й талант її доньки.
Акторські здібності проявилися ще в ранньому дитинстві, коли вона палко читала для своїх односельців вірші Тараса Шевченка. Навчаючись у трудовій семирічній школі в місті Києві, Сусанна займалась у театральному гуртку, яким керував учитель української мови, відомий український письменник Степан Васильченко. Саме він відіграв визначальну роль у становленні світогляду майбутньої актриси. «Одного разу дядько запросив мене на аматорську виставу учнів Київської трудової 61-ї середньої школи імені І. Франка. Драматичний гурток вів викладач цієї школи Степан Васильченко. Так щедра доля звела мене з письменником і педагогом, який засвітив у моїй душі ті дивні чари Мельпомени…».
Після закінчення школи Сусанна навчалася в Київському кооперативному училищі. Та любов до театру, прагнення реалізувати себе на сцені перемогли, і дівчина поїхала вчитися до Харкова у мистецьку студію «Березіль». На екзаменах у студію «Березіль», перед Лесем Курбасом, Амбросієм Бучмою, Валентиною Чистяковою, Сусанна читала «Катерину» Тараса Шевченка та показувала свої етюди з вистав за творами Степана Васильченка. І комісія одноголосно зарахувала її до студії.
Навчаючись акторської майстерності у Леся Курбаса, вона засвоїла, що кожна роль є великою і значною. Природно, що починала молода актриса з невеликих ролей: римлянка у виставі «Змова Фієско з Генуї» Ф. Шіллера, наречена Василя Чорнобривця у виставі «Бастілія Божої Матері» І. Микитенка, але й у незначних епізодах проглядалися сценічна пластичність, органічність, вміння знайти «зерно образу». Їй вдавалося створювати образи як молодих героїнь, так і старших за віком.
Згодом чоловік Сусанни – Григорій Квітко очолив Республіканський український театр у місті Уральск у Північному Казахстані, й вона переїхала до чоловіка. Чотири роки (1937-1941 роки) актриса працювала в цьому театрі. Зі спогадів доньки Сусанни Василівни – Марти Григорівни відомо, що театр багато гастролював, проте діяльність цього колективу, на жаль, майже недосліджена.
Не можна обійти увагою цікаву подію з біографії Сусанни Коваль, що сталася саме в Харкові. У 1939 році скульптор Матвій Манізер створював пам’ятник Тарасові Шевченку. За задумом автора навколо центральної фігури (Тараса Шевченка) мали розташовуватися шістнадцять бронзових постатей, що символізують історію України. Для створення скульптурної групи майстер запросив найвідоміших українських акторів. Серед багатьох претендентів обрали І. Мар’яненка, А Бучму, Н. Ужвій, О. Сердюка і С. Коваль. Цей пам’ятник належить до кращих творів монументального мистецтва, присвячених Тарасові Шевченку.
Проте всі плани та мрії в один день зруйнувала війна.
Воєнний період життя і творчості Сусанни Коваль сповнений драматизму та героїчної самовіддачі. Актриса вирушила на фронт із двома маленькими дітьми. На воєнних дорогах Сусанна співпрацювала з різними театральними колективами, брала участь у концертах і нашвидкуруч сформованих концертних бригадах. Зокрема, у Валуйках Харківської області зустрілася з актором Київського російського театру ім. Лесі Українки Борисом Чорновим, і вони підготували концертну програму, з якою виступали перед бійцями. Дізнавшись, що у Воронежі перебуває театр Червоної армії актриса, вирушила туди.
Дорогою зустріла групу акторів з Полтавського драматичного театру, які охоче прийняли її у свій колектив. Полтавці мали із собою деякий театральний реквізит, тому, крім концертних програм, грали ще й вистави: «Шельменко-денщик», Г. Квітки-Основ’яненки», «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Лимерівна» П. Мирного, «Африканська любов» П. Меріме, «Ведмідь» А. Чехова.
Не кожен із акторів може похвалитися тим, що у його творчому доробку крім акторських ролей, є ще й твори художнього читання. Сусанна Коваль майстерно виконувала поезію І. Франка, Т. Шевченка, К. Симонова, Л. Ошаніна і чудово розповідала гуморески. Втомлені від боїв та розлуки з рідними, солдати заслуховувалися теплими ніжними поетичними словами , яких їм так бракувало серед суворих днів війни.
«Найбільший успіх випадав на мою долю тоді, коли я читала вірш І. Франка «Земле, моя всеплодющая мати». Пристрасне слово І. Франка закликало гартувати мужність і силу для боротьби з неправдою, насиллям. Цей вірш я зберігала у своєму репертуарі майже всі роки війни».
Сусанна Василівна – кавалер медалей «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда».
Після звільнення Львова від фашистів Сусанна Коваль працювала у Театрі мініатюр у цьому місті (1944-1946 рр.). Потім переїхала до Самбора, де стала актрисою місцевого драматичного театру (1946-1948 рр.), а після об’єднання у 1948 році Самбірського та Стрийського драматичних театрів працювала і проживала із сім’єю в Стрию.
Із 1951 року Сусанна Василівна – актриса Тернопільського обласного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Тут вона зіграла свої найкращі ролі. Однією з перших вистав Сусанни Коваль на тернопільській сцені було «Одруження» М. Гоголя. Тут актриса створила колоритний образ меткої та хитрої свахи Фекли Іванівни.
«Сусанна Коваль – майстер збагачення художнього образу саме такими штрихами, такими єдино правильними деталями. Хто бачив її в ролі Фієти у виставі «Завтра буде нашим», той збагнув силу її гри – простоту, яка ніколи не давалася легко, правдивість, яка досягалася високим мистецтвом», – зазначив у газеті «Вільне життя» драматург і критик Борис Мінц.
Лесь Курбас навчав: «Той актор, котрий не перемінюється зовнішньо , багато більше впливає наглядача, більше зворушує його, ніж актор з натурою Протея». І Сусанна була гідною ученицею Леся Курбаса. Для образів, що створила ця акторка, характерне багате внутрішнє наповнення. Кожна роль вирізняється тією чи іншою яскравістю. «Вона не вдається до зовнішніх змін. Вона залишається сама собою. Вона має право на це, бо досягає значно більшого: внутрішнього розкриття кожного образу. Вона показує нам діалектику душі. Це важкий шлях. Але саме на цьому шляху і проходить справжня перемога справжнього мистецтва. Натомість виступаючи в п’єсах старого репертуару, Сусанна Василівна грає, не копіюючи і не оживляючи старої фотографії. Вона грає, «дописуючи», «домальовуючи» новими фарбами давно створені сценічні портрети».
Саме Сусанна Коваль у 1955 році за видатні заслуги в розвитку театрального мистецтва одній із перших у Тернопільській області присвоєно звання заслуженої артистки УРСР.
«Сусанна Коваль була надзвичайна актриса. Навіть, якщо у неї була роль без слів, вона не залишалася непоміченою глядачем, − згадував заслужений артист України, актор і режисер Анатолій Бобровський, який довгі роки був партнером у багатьох виставах. – Грати з нею було щастя. Вона ніколи не прагнула, як кажуть «затьмарити» партнера, сфокусувати всю увагу глядача на собі, на своїй особі, своїй героїні. Навпаки. Сусанна завжди працювала на партнера».
Останньою роллю, яку актриса зіграла в Тернопільському театрі Т. Г. Шевченка, була роль Марії у виставі «Земля» В. Васильченка за О. Кобилянською На той час Сусанна Василівна вже не працювала в театрі, але її запросили на роль
Сусанна Василівна, як згадують ті, хто її знав, була надзвичайно доступною, легкою у спілкуванні та роботі, актрису дуже любили і цінували в театрі. Багаті знання та вміння вона передавала молодим акторам, допомагала акторським колективам, зустрічатися зі школярами – учасниками драматичних гуртків. Присутність Сусанни Василівни надавала спектаклю особливого натхнення та піднесення.
Після виходу на пенсію Сусанна Василівна передавала майстерність учням, котрих навчала у драматичному гуртку Тернопільської середньої школи № 3. Прикметно, що серед них була нині народна актриса України Люся Давидко.
1 березня 1978 року Сусанна Коваль відійшла у вічність. Раптово, коли ніхто не сподівався. З актрисою прощалось усе місто, адже вона зі сцени довгі роки дарувала тернополянам хвилини радості й смутку, хвилини переживань та героїчної звитяги.
Сусанна Василівна Коваль належала до тієї когорти акторів, які творили справді високе мистецтво театру. Глядачі ішли дивитися виставу тому, що там грала Сусанна. Актриса створила як ліричні, сповнені палкої любові, так і драматичні , характерні героїчним поривом образи: Анни – «Маруся Богуславка» М. Старицького Варки – «Безталанна» І. Карпенка-Карого , Маври – «В неділю рано зілля копала» В. Василенка за О. Кобилянською, Аполінарії – «Серце не камінь» О. Островського, Маргарити – « Мачуха» О. Бальзака, Наталі Ковшик – «Калиновий гай» О. Корнійчука, Леді Мільфорд – «Підступність і кохання» Ф. Шілера , Свиридихи – «Оборона Буші» М. Старицького, Галина Падолист – «Крила» О. Корнійчука та інші. А ще Сусанна Коваль стверджувала, що їй близькі образи п’єс на військові теми: «Найбільше в нашій драматургії мене хвилює військова тематика. Мені хочеться розповісти молодим і ще раз нагадати старшим про мужність, патріотизм і високі якості наших воїнів».
Минуло багато років відтоді, як зала завмирала, коли на сцену виходила Сусанна Коваль. А в театрі, та й чимало глядачів, досі пам’ятають цю талановиту актрису, її великі та дуже великі ролі.
(За статтею Л. Ванюги).
ЛІТЕРАТУРА
ТВОРИ
Коваль С. Полинові дзвони [Текст] : новела / С. Коваль // Ровесник. – 1968. – 2 серп.
Коваль С. Панорама пам’яті [Текст] : [спогади артистки про концерти на фронті] / С. Коваль // Музи тоді не мовчали. 1941−1945. – Київ, 1976. – С. 199−203.
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Ванюга Л. Великі та дуже великі ролі Сусанни Коваль [Текст] / Л. Ванюга // Літературний Тернопіль. – 2010. – № 2. – С. 81−88.
Корнієнко О. З. Тернопільський театр ім. Т. Г. Шевченка [Текст] / О. З. Корнієнко. – Київ : Мистецтво, 1980. – С. 30, 41, 54, 61, 62.
Кушнірук З. Сусанна [Текст] / Вільне життя. – 1992. – 25 січ. – (Славетні жінки Тернопілля).
Медведик П. У пам’яті поколінь назавжди [Текст] / П. Медведик // Тернопіль вечірній. – 1995. – 24 черв. – (До 60-річчя пам’ятника Т. Шевченку у Харкові).
Сушкевич В. Біла Лілея [Текст] : рівно півстоліття тому відкрила тернопільську сторінку своєї творчості незабутня Сусанна Коваль / В. Сушкевич // Сушкевич В. Листи до друга / В. Сушкевич. – Тернопіль, 2008. – С. 385−388.
Сушкевич В. Незабутня Сусанна Коваль [Текст] / В. Сушкевич // Вільне життя. – 2007. – 13 черв. – С. 7.
* * *
Івахів Г. Коваль Сузанна Василівна [Текст] // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. / Г. Івахів, П. Медведик. – Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. – Т. 2 : К−О. − С. 110.
Коваль Сузанна Василівна – драматична акторка, заслужена артистка УРСР [Текст] // Театральна Тернопільщина : бібліогр. покажч. / уклад. П. К. Медведик, В. Я. Миськів, Н. К. Іванко. – Тернопіль, 2001. – С. 141−145.
Коваль Сузанна Василівна – українська актриса [Текст] // Митці України : енцикл. довід. – Київ, 1992. – 302 с.
Коваль Сузанна [Текст] // УРЕ. – 2-е вид. – Київ, 1980. – Т. 5. – С. 248.
Папуша І. І. Коваль Сусанна (1909−1978) – актриса, педагог [Текст] / І. І. Папуша // Енцикл. сучасної України. – Київ, 1980. – Т. 13. – С. 476−477.