Мрозовицька Наталія

mrozovickaN

Народилася 14 червня 1987 року в м. Скалат Підволочиського району.
В 2004 році з золотою медаллю закінчила Скалатську ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи навчалась у Тернопільському державному політехнічному університеті ім. Івана Пулюя на факультеті харчового виробництва, де була редактором факультетської газети. У 2009 – отримала диплом магістра технічних наук.

На даний час працює інженером сектору повірки ЗВТ геометричних, тепло-технічних і фізико-хімічних величин в ДП «Тернопільстандартметро-логія». Заміжня. Прізвище після заміжжя − Подольська. Має сина Станіслава.

* * *

Ховає сльози ранок п’яний
В холодних і густих туманах,
В безглуздих і пустих обманах,
В чужих прихованих життях…

Між слів, несказаних нікому,
Лиш дорогих собі самому
І в заборонених законом,
Відвертих, справжніх почуттях.

Серед вітрів північно-східних,
Людей, таких близьких і рідних,
Цитат поезії чи прози…

Поміж весняні теплі зливи,
Обличчя, вдавано щасливі,
Думки, приховано сміливі,
Ховає п’яний ранок сльози.

* * *

Наповнився бокал мій п’яною весною
І дім холодний запах цвіту огорнув,
В якому терпкий смуток потонув,
Скотившись тихо по щоці сльозою.

Останньою сльозою… Від сьогодні
Про тебе згадувати буду вже не я
І в осад випаде пуста любов моя,
Раптов обірались сни холодні.

А з ними обірвалось наше літо
І стало в серці вільно та просторо.
Пилюка спогадів в душі осяде скоро –
Тоді я душу свою викину на вітер.

Вона

Мовчиш. Вона сидить навпроти
І дивиться так сумно у вікно.
Ти більше не відчуєш її дотик,
Ту ніжність і хвилююче тепло.

Ніколи ти не знав її такою,
Вона чужа, спокійна і незвична.
Ти дивишся з ще незабутою любов’ю
В її прекрасне, втомлене обличчя.

На ньому посмішка холодна і черства –
Глибокий слід страждань і пустоти.
Вона, як і раніше, серцю дорога,
Але її не втримати нічим.

Цей силует і голос, аромат,
Цей терпкий запах мокрого волосся
Будитиме вночі тебе не раз,
А зранку знов вертатиметься в осінь.

* * *

Я бачила в вузькім вікні
В осінні шати землю вбрану
І відкривали журавлі
Своїм ключем небесну браму.

А звідти лилася вода
Не день, не два, а ніби вік
І сонну тишу розривав
Прощальний журавлиний крик.

Вони свої домівки залишали,
Летіли разом в невідому даль…
До нитки серце розривала
Ця журавлина трепетна печаль.

Я бачила в вузькім вікні,
Мов віддзеркалля своїх снів,
Як відлітали журавлі,
Не залишаючи слідів…

* * *

Я падаю на дно твоїх очей,
Той погляд розсікає, мов мечем,
Мою свідомість – тиху безнадію,
Я знаю – зупинитись не зумію.
Я падаю на дно…і в той момент,
Коли запахне твердістю цемент,
Нестримна сила − доброта твої очей
Мене назад на сьоме небо піднесе.
Я падаю на дно твоїх очей…

* * *

Кинь спогади про мене вслід мені,
Забудь все те, що разом починали.
Багато почуттів, але замало
Нам зараз навіть найпростіших слів.
Багато так хотілося сказати,
А зараз відчуваю я, що все не те.
В душі зима холодна замете
Все сказане… і марно нам чекати
Вчорашній день, його не повернеш.
Розтане сніг і знов прийде весна,
А разом з нею розцвіте любов ще раз,
Але ти іменем вже не моїм її назвеш.

* * *

Мрозовицька Н. Різдво [Текст] : [вірш] / Н. Мрозовицька // Збручанське літо. Антологія поезії Підволочищини. − Тернопіль, 2005. − С. 128.