Мигалевич Марія

Мигалевич-Марія

Мене звати Мигалевич Марія. Народилася в селі Раштівці Гусятинського району у 1999 році. Навчаюсь в одинадцятому класі Раштівецької ЗОШ.

Захоплююся літературою, історією та природничими науками. Маю безліч хобі, а саме: бісероплетіння, вишивання, хіромантія і вивчення культури та історії середньовіччя, генеалогії монархічних родин.

Я ще не визначила, якій сфері діяльності присвятити життя, яку професію обрати. Розумію лише одне: робитиму все, щоб прислужитися нашій країні.

* * *

Світав квітневий день побожний.
Лунав жахливий шепіт смерті переможний.
«Я переміг, я переміг, я атом,
І не побачать вже тебе ні мама й тато.
Я переміг, я переміг тебе, людино,
І батько не повернеться до сина.
Я переміг, я переміг, я переміг!
Долав мене хто тільки встати міг…»
Не слухай цього, встань же Україно,
Моя любове, моя героїне,
Не згасла віра ще, і ще живе надія,
Любов не вмерла і хороша світла мрія,
Що житимемо в добрім, гарнім світі.
Ми будем жити, і батьки, і наші діти.
Благословлятиме нас небо голубе
Й роздольне поле золоте, святе.
Я не поет, я не філософ,
Вам скажу, люди дуже просто,
Я не художник, не співак.
Я просто так, я лиш простак.
Я не спортсмен, я не політик,
Свого життя я аналітик.
Я лиш проста мала дитина
Простого України сина.

Овечка

Моїй подрузі Ірині та всім жителям Донбасу,
до яких ми намагаємося докричатися

Знати мені б лиш слово,
Моє сердечко,
Небесна моя овечко.
Якби почула золоті я копитця,
Кликала б тебе, сестрице…
Між гілок орлиних,
Між рогів тернових
Червоні свічки…
Знати мені б лиш іʼмя,
Таємне слово
Чорної овечки.
Ти ж моя радість
І ти ж моє горе.
Вітер тікає в море,
Місяць втомлений, сивий,
Ходить по кругу.
Стала б тобі подруга…
Сни за твоїми сльозами
Приходять злі частіше
Перед світанком.
Між північними зірками в танку
Білий баранчик хмурий
Чорнії хвилі бурить…
Якби тебе зустріти,
Моя царівно,
Як далеко ти ходиш,
Де на шлеї з шерсті
Темнії пісні ти за собою водиш?
Я за тобою слідом,
Повік не стуляю,
Доріг я не знаю,
Ясним коротким літом
Та першим снігом…
Слишишь, моя родная?!
Із – під землі дістану,
Сім пар чобіт стопчу я
І сім скую колечок,
Не простих, олов’яних
Додому поверну я
Свою біду – овечку.

Реквієм за рейсом №777 Малазійських Авіаліній

Пробачте нам за безглузду війну,
За сотні ваших життів.
На німі запитання « За що?» і « Чому?»
Убивця дасть відповідь « Я не хотів».

Пробачте за літак,
Що з усіх радарів щез,
За те, що в небесних аеропортах
Ангели зустріли ще один рейс.

Пробачте за біль, за тугу, за втрату,
Щоб в світі не було більше війни.
А стара мати не забула про чудеса,
І чекає літак, що поніс її дитину в небеса…