Микулинецький замок

XVI-XVIII ст. селище Микулинці, Теребовлянський район

Місто Микулин належить до найдавніших поселень нашого краю, про нього вперше згадує у своєму «Повчанні» Володимир Мономах у 1906 р. У ХІ ст. місто із замком входить до Теребовлянського князівств, а у 1199 р. увійшло до складу Галицько-Волинського. У 1955 р. його тодішня власниця, Анна Йорданова з роду Синявських, на місці старого замку заклала потужну фортецю, а поселення з 1595 р. отримало від короля Сигізмунда ІІІ привілей, відповідно до якого стало однойменним містом. Тоді ж Микулинці отримали магдебурзьке право і стали містом-фортецею. Новий замок був потужною фортецею у формі чотирикутника, з трьома округлими вежами на кутах, а четвертий кут був без вежі, укріплений земляним насипом. Житлові та складські споруди замку розміщувалися по периметру, примикаючи до оборонних стін.

Повз Микулинці пролягав загарбницький татарський шлях, і ординці нападали на містечко мало не щороку. На стінах фортеці досі видно сліди від смоли, яку захисники виливали на голови войовничим степовикам. Також, за переказами місцевих жителів, для захисту давні мешканці містечка збудували підземний хід аж до Теребовлі, завдовжки 9 км. Входи до підземель можна побачити й досі, але пройти ними далеко не можна, бо вони завалені.

Особливо відзначилися мужністю Микулинці в 1675 році, коли місцева залога в розмірі кількасот чоловіків витримала 15-денну облогу турецького війська. Захисники мали обмаль зброї, але безстрашно відбивали всі напади османів. Тоді турки вирішили підкопатися під укріплення. Вони підрили прохід під одну з веж, заклали туди вибухівку і підірвали. Надії відбити ворога власними силами мешканці містечка не мали, то ж вирішили укласти мир. Та щойно турки заволоділи твердинею, вони повбивали усіх чоловіків, а жінок і дітей узяли в рабство. Микулинців після цих подій просто не стало.

Згодом замок відбудували і його комендантом став Ян Самуель Хшановський, що уславився у 1675 році під час оборони Теребовлі від турків. До кінця XVIІ ст. Микулинецький замок був одним з найважливіших на південно-східному порубіжні Речі Посполитої. Він втратив свою значущість лише після відбиття Камʼянця у турків. Містечко декілька разів змінювало власників: ним володіли Сенявські, а потім – Любомирські.

У першій половині XVIІІ століття місто стало власністю найбагатшого магнатського роду Потоцьких. Людвіка Потоцька власним коштом побудувала знаменитий палацовий комплекс. На початку ХІХ століття, замок купує австрійський барон Ян Кнопка, котрий у 1815 році відкриває в приміщенні замку власну суконну фабрику. Для цього він здійснив перебудову замкового комплексу, замість вузьких бійниць в стінах пробив великі вікна(їх ряд видно й до цього часу). Цими нововведеннями було остаточно порушено фортифікаційність споруди. Але з часом виробництво підприємливого барона збанкрутіло, і замок спорожнів. З того часу він не відбудовувався і ним ніхто не цікавився. Із середини ХІХ століття Микулинецький замок почав перетворюватися на пустку. Особливо це можна побачити на північно-східній бастеї (залишки оборонної круглої вежі).

Коли Микулинці захопили німецькі війська, то за старезними замковими мурами розмістилися танки, а в самому замку квартирували солдати. За радянських військ в Микулинецькому замку була організована ветеринарна лікарня в якій доглядали поранених, і хворих коней.

При західному мурі були зведені два двоповерхові житлові будинки, один із яких розвалився на початку століття, а в іншому дотепер мешкають люди. Це родина, яка вважає себе нащадками служниці Анни, якій замок передала графиня Рей, що володіла ним на початку ХХ століття.

Література

Ганусевич Н. Микулинецький замок живе надією на відродження [Текст] / Н. Ганусевич // Вільне життя. – 2010. – 10 груд. – С. 6.
Замок XVI-XVIII ст. смт. Микулинці Тернопільської області [Текст] // Замки та фортеці. – Київ, 2007. – С. 272–275.
Лещишин А. Зразкове місто XVIII століття [Текст] / А. Лещишин // Місто. – 2012. – 12 груд. – С. 19.
Лещишин А. Форпост крізь віки [Текст] / А. Лещишин // Місто. – 2011. – 2 лют. – С. 17.
Микулинці [Текст] // Легендарні села України. – Київ, 2009. – С. 36–40.
Микулинці [Текст] // Мороз В. Замки і фортеці Тернопілля / В. Мороз. – Тернопіль: Підручники і посібники. – 2011. – С. 58–60.
Сивочолий витязь Микулин [Текст] // Бурма В. Привиди старих замків (Тернопільщина) / В. Бурма. – Тернопіль, 2011. – С. 123–136.
Цицюра Р. Нове життя Микулинецької фортеці [Текст] / Р. Цицюра // Нова Тернопільська газета. – 2005. – 27 лип. – С. 6.