(1865-1926)
Софія Окуневська стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині та першою українкою з Галичини, що здобула університетську освіту. Народилася 12 травня 1865 року в селі Довжанка Тернопільської області в родині священника Атанасія Окуневського та Кароліни Лучаківської. Після раптової смерті дружини, Окуневський переїхав на Буковину, де мешкали його родичі. Софію виховувала батькова сестра Теофілія Окуневська, дружина відомого громадського діяча, письменника, депутата сейму Івана Озаркевича. Софія росла разом із своєю двоюрідною сестрою Наталею Кобринською – в майбутньому відомою письменницею та засновницею феміністського руху в Україні.
Ще в дитинстві у Софії була фантастична мрія – стати лікарем. Але на початку ХХ століття таке бажання було за межею реальності. Жінкам навіть не видавали атестат, а без нього і мови не могло бути про вищу освіту. Проте Окуневська своєї мрії не полишила: кілька років клопотала про допуск до іспитів, оббивала пороги і таки домоглася свого. Дівчина вирушила на навчання до Швейцарії, де жінки мали більше прав. За два роки навчання Софія отримала диплом лікаря Цюрихського університету. У Швейцарії Софія Окуневська зустріла свого майбутнього чоловіка – Вацлава Морачевського.
Після повернення до Львова Софія Окуневська-Морачевська стала першою жінкою-лікарем Західної України. Але розпочати лікувати людей не могла, адже її швейцарський диплом на Батьківщині не визнавали. 15 березня 1900 року на засіданні сенату Краківського університету Софія Окуневська-Морачевська підтвердила свій диплом й отримала право на медичну практику.
Подружжя Морачевських мало лікарську практику у Швейцарії, Чехії (Карлові Вари), на Галичині і Буковині. Коли у 1903 році з ініціативи митрополита Андрея Шептицького у Львові відкрили Народну Лічницю, Софія пішла туди працювати. У Львові вона створила школу акушерів-гінекологів, виробила принципи навчання середнього медичного персоналу та курси акушерок. Окуневська-Морачевська вперше в Західній Україні почала використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією. За співчуття, розуміння хворих її називали Святою Софією.
Однак не лише лікарським талантом була обдарована Софія Окуневська. Вона писала літературні есеї, вирізнялася блискучим епістолярним стилем, віртуозно грала на роялі, особливо майстерно виконуючи твори Фредерика Шопена. Була близько знайомою з видатними українськими письменниками Ольгою Кобилянською та Василем Стефаником. «Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, а для власного народу – по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок, стала моєю щирою подругою, – писала Ольга Кобилянська.
«Софія Морачевська – пані, що навчила мене любити Русів і правду в собі», – написав Василь Стефаник у маловідомій новелі «Серце». Чоловік Софії Окуневської Вацлав перекладав польською твори Стефаника. Свою відому «Синю книжечку» Стефаник написав у будинку Морачевських у Сторожинці і присвятив декілька творів сину Морачевських Юрію.
Софія Окуневська-Морачевстка була активною захисницею прав жінок. Ще в молоді роки разом із Наталією Кобринською заснувала у Станіславові Товариство руських жінок, які прагнули рівноправності з чоловіками. Брала активну участь у підготовці жіночого альманаху «Перший вінок» (1887), у якому друкувала оповідання та наукові праці.
Утім, у сімейному житті Софію спіткало горе – її залишив чоловік, а донька Єва не витримавши цього, на Різдво 1919 року вчинила самогубство. Фото 19-річної дівчини у рожевій сукні висіло над піаніно Софії Окуневської-Морачевської до її смерті. Жінка померла 24 лютого 1926 року, похована на Личаківському кладовищі. Сподівання Софії Морачевської-Окуневської виправдав її син. Юрій Морачевський працював суддею у Львівському суді. Він був справжнім інтелектуалом: далося взнаки цілеспрямоване родинне навчання і виховання, адже Морачевські ані дня не пускали дітей до школи: займалися з ними самі. Він знав українську, польську, німецьку, італійську, французьку, іспанську, російську, старогрецьку, латину. Внучка та невістка Софії Окуневської після смерті її сина виїхали до США.
Софія Окуневська для представниць «слабшої половини людства» стала зразком того, що жінка може не тільки обмежуватися передбачуваними тодішньою мораллю обов’язками «трьох К» (в перекладі з німецької – дітьми, церквою, кухнею), а й досягти омріяної, вищої мети, незважаючи на заборони, закони чи й осуд. І бути не «синьою панчохою», а висококваліфікованим фахівцем, надзвичайно красивою, чутливою жінкою, ніжною мамою і зразковою господинею.
Література
Галицькі перші леді: цікаві історії про жінок, що стали першими [Текст] : бібліогр. покажч. / Терноп. обл. б-ка для молоді, інформ.-бібліогр. від. ; уклад. І. Грицишин. – Тернопіль : [б. в.], 2020. – 85 с.
Львів. Пані. Панянки [Текст] : збірка. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. – 318 с.
Мороз В. Зробила з чоловіка-поляка мецената української культури [Текст] : [Софія Окуневська-Морачевська – перша жінка-лікар в імперії Габсбургів] / В. Мороз // RIA +. – 2016. – 30 лист. – С. 19.
Осипчук Н. Зцілювала суспільство і людей [Текст] : [Софія Окуневська – перша жінка-лікарка Буковини й Галичини] / Н. Осипчук // Україна молода. – 2020. – № 13 трав. (№ 40). – С. 9.
Софія Окуневська [Текст] : [укр. громад. діячка] // Мить історії : 366 мініатюр про людей і події / Ю. Шаповал. – Київ : Парлам. вид-во, 2019. – С. 149.
Софія Окуневська-Морачевська (1865-1926) – українська-громадсько культурна діячка, публіцист, видавець, лікар медицини [Текст] // Лупій Г. В. Львівський історико – культурний музей – заповідник «Личаківський цвинтар» : путівник / Г. В. Лупій ; худож.- оформ. Б. Р. Пікулицький. – Львів : Каменяр, 1996. – С.
150 років від дня народження Софії Окуневської [Текст] : [першої жінки-лікаря в Галичині] // Література до знаменних і пам`ятних дат Тернопільщини на 2015 рік : бібліогр. покажч. / Департамент культури, релігій та національностей Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка ; уклад. М. Пайонк ; ред.О. Раскіна, Г. Жовтко. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2014. – Вип. 25. – С. 61-62.