Сергій Параджанов – знаменитий на увесь світ режисер-авангардист. Свій неповторний талант і багату уяву він успадкував від матері, яка була яскравою жінкою свого часу. Народився Сергій 9 січня 1924 року.
У 1946-му Параджанов вступив до ВДІКу. Його наставниками були Ігор Савченко, а потім Олександр Довженко. У 1951-му отримав диплом режисера, а за чотири роки зняв на кіностудії Довженка свій перший повнометражний фільм “Андрієш”, в основу якого лягла дипломна короткометражка.
У 1950-1960 роках Параджанов працював в Україні. Перші чотири роботи режисера “Андрієш”, “Перший парубок”, “Українська рапсодія” та “Квітка на камені” були оцінені критиками “на трієчку”. Десять років пропрацював Сергій на ниві кінематографу, не отримавши визнання. Ніхто вже й не сподівався, що він стане видатним митцем.
У 1966-му Сергій Параджанов став творцем візитівки українського поетичного кіно – фільму “Тіні забутих предків”. Картина отримала 39 міжнародних нагород та 24 гран-прі на кінофестивалях. Нею захоплювався весь світ, згодом картина стала класикою світового кіно. У 2010 році відомий сербський режисер Емір Кустуріца назвав “Тіні забутих предків” найкращою картиною у світі.
Натхненний тріумфом, Параджанов почав роботу над своєю наступною картиною “Київські фрески”. На жаль, керівники Держкіно до того моменту вже були налаштовані до Параджанова різко негативно. Режисерові довелося переїхати до Єревану, де в 1968 році він зняв свій головний шедевр, картину, яка за кордоном вважається одним із найвизначніших творів світового кіно – “Колір граната”. Це цикл новел, що розкривають внутрішній світ вірменського поета Саят-Нова й розповідають про його дорослішання, кохання, прихід до монастиря та смерть. У цьому авангардистському творі немає ні діалогів, ні операторської роботи. Акторка Софіко Чіаурелі грає відразу п’ять ролей – міма, поета в юності, коханої поета, черниці й ангела Воскресіння. Але в прокат картину випустили лише за п’ять років. І в тому ж 1973-му Параджанова заґратували. У в’язниці Параджанов перебував у дуже важких умовах, його неодноразово били й катували, не давали змоги писати й малювати. Звільнили його в 1977 році стараннями Лілі Брік, коханої Маяковського, яка звернулася за допомогою до відомого письменника Луї Арагона.
“Не знаю, що чекає на мене, але знаю, що хотів померти в Україні. Хоч би там як, а я їй багато чим завдячую. Вона велика друга моя Батьківщина”, –говорив Параджанов. Але помер видатний режисер у Єревані 20 липня 1990 року. Того ж року отримав звання народного артиста УРСР (посмертно), а у 1991 році – Державну премію України імені Тараса Шевченка.
Сам Параджанов усе життя казав: “Україна – це моя батьківщина, це моя друга батьківщина. Там я створив свій перший шедевр “Тіні забутих предків”, там я став генієм, там у мене народився син. Україна мені подарувала все, і Україна мене погубила”.