Сурм’як Роксолана

syrmjakR

Народилась 25 липня 1990 року в м. Дніпропетровськ. В 1997 році вступила до Бучацької гімназії ім. В. Гнатюка, котру в 2006 році успішно закінчила. В 2011 році закінчила факультет іноземних мов ТНПУ та факультет права ВМУРОЛ «Україна». В 2013 році факультет іноземних мов Лодзького Державного Національного Університету в Польщі.

Член літературного об’єднання Тернопільської обласної організації НСПУ. Дипломант обласного літературного конкурсу «Голос серця». Переможець Міжнародного конкурсу українсько–канадського Фонду ім. Калнишевського «Ми з України». Лауреат Міжнародного літературного конкурсу « Чарівна книжка». Переможець Всеукраїнського конкурсу творчих робіт «Вчитель – моє покликання».

Автор збірок поезій «В кетягах калини», «Словом вмита душа», «Зі мною». Друкувалась в газетах «Нова доба», «Вільне життя», «Свобода», «Сільські вісті», літературних альманахах «Перші ластівки», «Подільська толока». Перекладач книги «Храм душі. Костел Успіння пресвятої Богородиці».

* * *

Коли ти кожен день борешся із собою
Виплакуючи щастя сльозами, болем і кров’ю
Читай цей вірш, написаний на серці,
І слухай слово, що любов’ю зветься.

Коли відчуєш горе чи біду,
Поклич мене – і я прийду.
Розділю смуток твій краєчком неба,
Й промінням сонця я впаду до тебе.
Коли все добре й хочеш усміхнутись,
До твого щастя зможу доторкнутись.
Але поклич мене, самотньою весною,
Я, усміхаючись, потішуся з тобою.

І якщо серцю твому в світі тісно –
Поклич мене, як вітер кличе пісню.
Свій світ віддам лише у твої руки,
Як пісня би віддала вітру звуки.

Коли молитись неможливо стане,
І віра твоя надто низько впаде,
Поклич мене – помолюся за тебе
І твою віру піднесу до неба.

Коли вважатимеш, що все скінчилось,
Півсвіту у твоїй душі спинилось,
Ти втікнути не маючи куди –
Прийди до мене в душу назавжди.

Якщо вважатимеш-без мене краще буде,
То я піду, та тінню за тобою всюди
Ходитиму, неначе в серці твоїм,
Та тінь ніколи не розкаже хто я.

 

Ми підемо в ранок чи в безодню

і лахи нові
і капці не подерті
ми ніби праві
насправді ж просто вперті

і сумка зі шкіри
і кульчики срібні
говорим про віру
слова непотрібні

убрані красиво
шикарне волосся
на вигляд сміливі
в душі боїмося

* * *

не було би води
якби не ти
і зупинились би ріки
навіки

і не текли би сльози
в дорозі
і дощ би не дріботів
якби ти не хотів

* * *

Я падаю від втоми,
Та річ не в тім.
Вернулася б додому,
Але де дім?

* * *

Закрито, забито,
і серце пробите
і руки холодні,
і очі закриті

І вже забуваю
що знала,
що знаю, і всі попрощались –
лиш це пам’ятаю.

* * *

Вже темно, зимно і незручно,
і дощ на тілі так беззвучно
стікає сльозами або сльозами,
та ніч мине, що ж буде з нами?

Ми підем в ранок, чи в безодню,
чи впадем в жар, а чи холодні
долоні й п’яти хтось зігріє,
чи, налякавшись, хтось зімліє?

Коли пробудемось в вівторок,
то буде пізно чи заскоро
і ми підем у сон беззвучно,
бо темно, зимно і незручно.