Український народ має давню історію, він створив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. А найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова – його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Це – найдорожчий скарб, переданий українцям попередніми поколіннями, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці.
Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної різноманітності. Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат еволюції кожного етносу.
Мова – найбільший скарб, одне з багатьох див, створених людьми. Кожна мова самобутня. Вона має власні вислови, які відображають менталітет і звичаї народу. Так само, як і наші імена, ми отримуємо рідну мову від нашої матері в дитинстві. Вона формує нашу свідомість, просочує закладеною в ній культурою. Визнання й пошана всіх мов є ключем до збереження миру.
Багата і милозвучна наша рідна українська мова. Нею можна передати найтонші відтінки думок і почуттів. Та розмовляючи щодня вдома, у школі, на вулиці, ви іноді й не замислюєтесь над особливостями, відтінками слів, доцільністю вживання їх…Сприймаєте слова, як щось звичайне, само собою зрозуміле.
Рідна мова в кожного із нас єдина, як мати, як рідна земля. І де б не були ми, завжди хвилюємось, зачувши рідне слово, скрізь відчуваємо поклик Батьківщини. Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати до себе поваги.
«Мовна складова є одним з найважливіших компонентів нашого подальшого руху. Нехай культурне і мовне різноманіття завжди буде запорукою українського успіху, гармонійного розвитку особистості, суспільства та держави!»