Життя, як млин, котрий тре, розтирає на порох зерно, просіює крізь віячку, залишаючи лише найпотрібніше…
Отак і з людськими долями… І хто спромігся вирости здоровим душею, тому і сито-віячка не такі страшні, бо якщо кожен з нас і падає, то не кожному вдається встати, а коли кожен з нас і ламається, то не кожному вдається зростися, аби повноцінно жити…
Живі історії – як вібруючий нерв – почула, пережила, просіяла крізь власне сприйняття і записала для вас.
Усе життя вчимося жити…
Кузів О. Мешти для Ганнусі
