Одне з чільних місць серед численних визначних діячів національно-визвольного руху першої половини ХХ століття по праву належить Катерині Зарицькій. Вона – з того покоління наших краян, які не лише мужньо винесли на своїх плечах важкий тягар підпільної боротьби, але й готові були в будь-яку мить покласти своє життя на олтар незалежності України.
Катерина Зарицька народилася 3 листопада 1914 року у місті Коломиї на Івано-Франківщині (тоді Станіславівщині) в родині українських інтелігентів – професора математики Мирона Зарицького та Володимири з дому Зофійовських. Освіту здобувала в Тернопільській українській державній гімназії, а згодом, коли сім’я у 1925 р. переїхала до Львова, продовжила студії у приватній жіночій гімназії сестер-василіянок. У травні 1932 р. успішно склала іспит зрілості та вступила до Львівської Політехніки – відділ земельної і водної інженерії.
У студентські роки Катерина Зарицька була референтом відділу пропаганди юнацької мережі ОУН, де працювала над розбудовою молодіжних структур в ОУН. Також вона відвідувала Вищий музичний інститут, вчилася грати на фортепіано, а також вивчала теоретичні предмети. Приватно вона вивчала іноземні мови: німецьку, англійську та французьку.
1934 року її було заарештовано у справі вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького і ув’язнено на вісім років (звільнена у травні 1939 р.). Відбуваючи покарання у Станіславській в’язниці, Катря зустріла товариша дитячих років Михайла Сороку, який став її чоловіком. Та їхнє подружнє життя виявилося дуже коротким. 22 березня 1940 р. їх обох заарештовано відділом НКВД як прихильників ідеології націоналізму. Михайла відправляють в Сибір, а Катерину, що очікувала дитину, залишають у Львові. З цього часу їх життєві шляхи розійшлися. 2 вересня 1940 року у тюрмі «Бригідки» Катерина Зарицька народила сина Богдана, якого згодом забрали з тюрми та усиновили її батьки.
Під час нападу німців на Радянський союз К. Зарицьку звільнили з тюрми 28 червня 1941 року й вона одразу приєдналася до бурхливої суспільної діяльності в м. Львові – співпрацювала з ОУН. Вона організувала у місті підпільну жіночу мережу, Український Червоний Хрест, займалась ідеологічною роботою, політосвітою серед жіноцтва, забезпеченням ліків, підготовкою санітарів тощо. За свою титанічну працю була нагороджена Срібним Хрестом Заслуги.
У 1945–1947 роках К. Зарицька (псевдо «Монета») була зв’язковою Головного Командира УПА Романа Шухевича. Жила на нелегальному становищі під прізвищем нібито переселенки з Польщі Марії Вирюк. Катерина підшукувала й пристосувала конспіративні квартири-криївки для Романа Шухевича. Від її кмітливості та працездатності залежав успіх роботи підпілля. Крім того, Зарицька писала різноманітні статті пропагандистського та політичного характеру.
21 вересня 1947 року Зарицька виїхала з Княгинич до Ходорова на зустріч зі зв’язковою. Там її намагалися захопити двоє чоловіків у цивільному. Катерина почала відстрілюватись і втікати, одного з нападників смертельно поранила (потім її звинувачували в «убивстві радянського воїна»). Але надбігли інші співробітники МВД і схопили підпільницю. Вона намагалася вжити отруту, але її врятували від смерті. Наступного дня Зарицьку привезли до Львова, в обласне управління Міністерства держбезпеки (МГБ), де її жорстоко допитували. Слідство тривало майже рік.
Після проведення слідства Катерину Зарицьку засудили на 25 років спеціальної в’язниці. П’ять із них вона провела в камері-одиночці, навіть перевозили її у спеціальному вагоні. Перебувала у Верхньо-Уральській тюрмі та Владімірському централі. Щойно 1969 року її й інших патріоток стараннями світової громадськості перевели до табору суворого режиму в Мордовії. З чоловіком більше не побачилась. Табірне начальство не дало попрощатися з ним після його кончини 16 червня 1971 року (Михайло Сорока помер у сусідньому таборі внаслідок другого інфаркту на 34-му році ув’язнення)
21 вересня 1972 року К. Зарицька вийшла з закритої зони під умовою заборони мешкати не лише у Львові, а й у всій Західній Україні. Поселилася на протилежному боці Збруча (у Волочиську на Хмельниччині) разом із Даркою Гусяк (зв’язковою Р. Шухевича). В останні роки життя любила подорожувати. Померла 29 серпня 1986 року у Львові й була похована на Личаківському цвинтарі у родинному гробівці. 28 вересня 1991 року оргкомітет і родина перепоховали Катерину Зарицьку-Сороку на найпочесніше місце Личаківського цвинтаря, праворуч біля входу.
Література
Бандурка І. Її любов до Бога та України була вагомішою за життя [Текст] : [визначна діячка визвольного руху Катерина Зарицька] / І. Бандурка // Свобода. – 2018. – 31 серп. – С. 3.
Вони мислили Україною [Текст] : наук. зб. урочистої академії / за ред. А. Гудими. – Тернопіль : Ред.-вид. відділ Галицького ін-ту, 2009. – 77 с.
Гаврилюк Г. Стежина Катрусі Зарицької [Текст] / Г. Гаврилюк // Вільне життя. – 2012. – 24 серп. – С. 5.
Гаврилюк Г. 100 років від дня народження Катерини Зарицької [Текст] : [громад. діячки] / Г. Гаврилюк // Література до знаменних і пам`ятних дат Тернопільщини на 2014 рік : бібліогр. покажч. / Департамент культури, релігій та національностей Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка; уклад. М. Пайонк. – Тернопіль : Підруч. і посіб., 2013. – Вип. 24. – С. 95-98.
Зайцев Ю. «У нас забрали волю, але гідність ми зберегли» [Текст] : [репресовані: Михайло Сорока і Катерина Зарицька] / Ю. Зайцев // Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 27 т. / упоряд. О. Г. Бажан, П. З. Гуцал, Л. М. Кіт. – Тернопіль : Терно-граф, 2016. – Кн. 4. – С. 53-76.
Михлик З. Незламна [Текст] : [укр. патріотка Катерина Зарицька] / З. Михлик // Свобода. – 2015. – 4 лист. – С. 3.
Чорній Н. Катерина Зарицька в національно-визвольному русі / Н. Чорній // Свобода. – 2008. – 8 серп. – С. 5.
Шот М. «Тепер прапор тримає Галина» [Текст] : [про зв’язкових УПА К. Зарицьку, Г. Дидик, Д. Гусяк] / М. Шот // Вільне життя. – 2007. – 17 жовт. – С. 2.