8 квітня 1951 року на території України відбулася остання масштабна депортаційна операція під кодовою назвою «Тройка» , під час якої із західних областей України до Сибіру виселено сім’ї свідків Єгови («єговістів»), заможних селян («куркулів») та родини колишніх військових армії польського генерала Андерса, які після війни повернулися жити в Україну.
Мета операції– придушення релігійних та соціальних рухів, що чинили опір радянській ідеології.
За даними дослідників, у ході спецоперації «Тройка» депортували 8984 людей, 2616 з яких були дітьми.
У Молдові, Білорусі та країнах Балтії ця радянська спецоперація називалась «Сєвєр» («Північ»).
Операція “Тройка” розпочалась о 4 ранку 8 квітня. “Підняття” сімей закінчено до 18 години того ж дня, а завантаження у вагони практично завершено станом на 3 годину ночі 9 квітня 1951 року.
Депортація охопила Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську, Тернопільську та Чернівецьку області.
Виселення людей здійснювалося 9 ешелонами, що складалися з 450 вагонів, до яких депортованих доставляли 2 640 автомашин “народного господарства”. Участь у проведенні операції брало 2 560 осіб оперативного складу, 2 600 міліціонерів та 5 294 особи так званого совпартактиву.
Станціями призначення ешелонів було визначено по Красноярській залізниці станції: Абакан, Решети та Суєтіха. По Томській залізниці були визначені станції: Асіно, Томськ та по Східно-Сибірській залізниці станції: Зима, Тулун, Заларі, Ангара та Тайшет.
Із собою дозволялося брати півтори тонни речей на родину: одяг, їжу, дрібні інструменти, посуд. Майно конфіскували на користь держави і передавали місцевим колгоспам.
Дітей та дорослих заганяли до товарних вагонів. Потяг з переселенцями діставався Сибіру десь за два-три тижні.
На новому місці людей селили в бараках. Обжитися не було коли, бо потрібно було одразу виходити на роботу на лісоповалі. Втеча з таких спецпоселень каралася двадцятьма роками каторжних робіт.
Тільки в 1965 році відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 30 вересня 1965 № 4020-1 були зняті обмеження по спецпоселенню, а депортовані звільнялися з-під адміністративного нагляду органів охорони громадського порядку без повернення їм майна, конфіскованого при виселені.
Списки висланих із України під час операції «Тройка» відновлено лише частково.
Сьогодні ми знову стаємо свідками подібних злочинів: росія продовжує практику примусових депортацій, незаконно вивозячи громадян України, зокрема дітей, з тимчасово окупованих територій
Як і в часи сталінського режиму, нині історія повторюється у нових формах, але з тією ж суттю – використання насильства проти мирного населення як інструмент контролю, ворог безуспішно прагне зламати ідентичність, посіяти страх і знищити опір українців.
Збереження пам’яті про подібні злочини є важливою умовою для протидії сучасним проявам агресії та відновлення історичної справедливості.
Більше інформації про операцію “Тройка” (“Північ”) читайте на:
- ресурсах Українського інституту національної пам’яті,
- порталі “Українська правда”,
- 75 років операції “Північ”
- статті “Примусові депортації як інструмент терору: історія операції «Трійка»” Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення.