Легенда української музики ХХ століття Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року у Кіцмані на Буковині в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. Вже у 3 роки з цікавістю спостерігав за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки.
У п’ятирічному віці починає навчання у підготовчому класі філії Чернівецької музичної школи № 1, де опановує гру на скрипці, а в 1956 році, йде у перший клас середньої школи. Його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності. Після закінчення 6 класу Володимир вступає до Київської музичної школи для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Однак навчання, виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку позначились на здоров’ї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань, де продовжує навчання в середній та музичній школах.
Восени 1964 р. Володя створює в школі ансамбль “Буковинка” і пише для нього пісні, серед яких найперша — “Колискова”. Колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах.
Що важливо, пісні юного композитора запам’ятовуються, й невдовзі до нього звертаються з проханнями надіслати ноти й тексти пісень. Попри заняття музикою справи у школі йшли прекрасно. За кілька місяців до її завершення Володимир — один з небагатьох претендентів на золоту медаль. Саме тоді трапляється безглузда випадковість — під час прогулянки парком хтось з хлопців закинув картуз на гіпсовий бюст Леніна, усвідомивши крамольність такого вчинку, хлопці лізуть знімати картуза, бюст виявився не закріпленим та впав, а хлопці потрапили в міліцію на 15 діб, було відкрито “Справу Володимира Івасюка”. Одразу постало питання про виключення з комсомолу, вигнання зі школи і позбавлення атестату. Батьки зробили все, що могли — Володя отримав атестат з четвірками з історії СРСР і суспільствознавства. Сім’я переїжджає до Чернівців. Володя блискуче складає вступні іспити в медичному інституті і його зараховують на перший курс лікувального факультету. Радості не було меж, але хтось повідомив про його “справу”, і 31 серпня 1966 р. Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів і при всіх зачитують наказ про його виключення. Юнак витримує цей удар і продовжує боротьбу за своє майбутнє, іде працювати слюсарем на завод “Легмаш”. Там створює заводський хор, який невдовзі займає перші місця в оглядах художньої самодіяльності, на виступах хористам акомпанує сестра Володі Галя, хористи виконують Володині пісні.
Через рік за рекомендацією “Легмашу” Володя вступає до Чернівецького медінституту. Його обирають старостою групи, запрошують в оркестр народних інструментів “Трембіта” та камерний оркестр медінституту. Після закінчення третього курсу Володя починає працювати над піснею “Червона рута”. Восени 1970 р. Володимир познайомився з Галею Тарасюк – студенткою філологічного факультету, “Пісня буде поміж нас” присвячена їй. Згодом Володимира запрошують показати “Червону руту” й “Водограй” у передачі українського телебачення “Камертон доброго настрою”. А 13 вересня 1970 р. на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постали ці пісні — перший великий тріумф молодого митця. У 1971 році в Карпатах був знятий перший український музичний фільм “Червона рута”, в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі “Смерічка” та “Росинка”, прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика.
Навесні 1972 р. розпочався львівський період у житті Володимира: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого відділення композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств, невтомно працюючи створює пісні: “Я — твоє крило”, “Два перстені”, “Наче зграї птиць”, “Балада про мальви”.
У 1972 р. пісню “Водограй” визнано піснею року у тодішньому Радянському Союзі. Незабаром його пісню “Балада про дві скрипки” виконала молода співачка Софія Ротару (тоді вона вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії за виконання народних молдавських пісень). Згодом Софія виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 р. з “Водограєм” стане лауреатом фестивалю естрадної пісні “Сопот”. Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня.
Земне життя Володимира Івасюка тривало лише 30 років. Але за цей короткий час він виконав свою місію, використав талант і потенціал, зробивши українську естрадну пісню відомою на весь світ. Феномен Володимира Івасюка у тому, що його пісні до сьогодні звучать, вони популярні, їх знають молоді люди, а сучасні виконавці переспівують їх.