Шандрук Павло

(1889-1979)

Він був талановитим воєначальником і організатором збройної боротьби, генерал-хорунжим Армії Української Народної Республіки, а потім – генерал-поручником і Командувачем створеної ним у березні 1945 року Української Національної Армії – єдиного українського регулярного військового формування періоду Другої світової війни.

Народився Павло Шандрук 28 лютого 1889 року у селі Борсуки, Лановецького району. Після навчання в Острозькій класичній гімназії П. Шандрук (за власними свідченнями) студіював три курси у Ніжинському історико-філологічному інституті ім. Безбородька. Проте розвідка сучасного дослідника історії інституту Петра Моціяки показала відсутність документального підтвердження цього факту. У 1913 році Павло Феофанович закінчив Олексіївське військове училище в Москві. Служив у 70-му Ряжському піхотному полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні: командував батальйоном, був помічником командира полку з господарської частини.

З 1917-1921 рік – учасник Визвольних Змагань. Полковник Дієвої Армії УНР. У 1919 року отримав звання бригадного генерала. У жовтні 1920 року 7-а бригада Павла Шандрука, виступаючи проти більшовиків, дійшла до Шаргорода та Могилева-Подільського. Але Польща уклала перемир’я з більшовиками та домовилася про кордон на Збручі. У листопаді 1920 року Шандрук разом з Армією УНР був інтернований у Польщі в таборі біля Каліша, де став разом з генералом Віктором Кущем засновником військового журналу «Табір». У 1959 році видав свої спогади англійською мовою у Нью-Йорку під назвою «Arms of Valor». У 1999 році київське видавництво «Вища школа» видало цю книгу в українському перекладі М. Бурмістенка під назвою «Сила доблесті». А у 2008 році ця книга була перевидана у Івано-Франківському видавництві «Лілея».

Був активним учасником руху визволення поневолених народів СРСР «Прометей» (рух заснований у Парижі в 1926 році, до складу увійшли представники Азербайджану, Донських козаків, Грузії, Ідель-Уралу, Інграм, Карелії, Комі, Криму, Кубані, Північного Кавказу, Туркестану і України; в Тбілісі є пам’ятник Прометею на честь руху).

У 1925 році отримав звання генерала-хорунжого від екзильного уряду УНР. У 1927 році призначений начальником штабу Міністерства Військових Справ при уряді УНР. У 1928 році на доручення уряду разом з групою українських старшин пішов до польського війська, як контрактовий старшина (до 1938 року було 57 українських контрактових старшин в польській армії, 2 – у французькій, і по одній у фінській та турецькій арміях) для підвищення кваліфікації. У 1936 році був прийнятий до Академії Генерального Штабу Війська Польського, яку успішно закінчив у 1938 році.

Перед початком Другої світової війни дістав у своє командування 28-у бригаду польської армії, на чолі якої відзначився в боях проти німців під час «Вересневої Кампанії» 1939 року. («Kampania Wrześniowa»). Згодом був нагороджений найвищим орденом Польщі «Virtuti Militari» польським екзильним урядом в Лондоні, а також почесною шаблею (дарунок польських офіцерів). А в тому ж вересні 1939-го року був важко поранений і взятий у німецький полон, з якого був звільнений у 1940 році.

У березні 1945-го року у Веймарі (Німеччина) був створений Український Національний Комітет (УНК) «як єдиний представник українського народу» під головуванням генерал-хорунжого Павла Шандрука (заступники – професор Володимир Кубійович і адвокат з Харкова Олександр Семененко), з 22 лютого 1945-го року почалося формування Української Національної Армії (УНА), військові сили якої планувалося зосередити в Австрії. Передбачалося зібрати до складу цієї української визвольної армії всіх українців, що билися у складі німецьких збройних сил. У ті квітневі дні 1945 року, коли розвалювався ІІІ Рейх, вже не йшлося про якісь плани використання УНА для воєнних дій. Насамперед Павло Шандрук намагався вивести українців з-під удару більшовицьких військ і югославської партизанської армії Тіто, зберегти їм життя. І це йому вдалося!

До кінця війни генерал Шандрук вивів дивізію зі східного фронту (Чехія) ще до капітуляції Німеччини і здався в Австрії американцям і англійцям 8 травня 1945-го року. Після війни був у полоні, зажадав особистої зустрічі з генералом Владиславом Андерсом, що знав його ще з воєнних дій у 1939 року, і за клопотанням останнього, солдати Павла Шандрука не потрапили в полон до радянських військ, позаяк були оголошені польськими громадянами. Павло Феофанович жив в еміграції у Німеччині, з 1949 року – у США.

Заслуги генерала Павла Шандрука не тільки як видатного українського полководця, а й як українського військового історика і науковця були високо оцінені. У 1948 році в Мюнхені його разом з генералом Всеволодом Петрівим обрали дійсними членами Наукового товариства ім. Шевченка від Історико-філософської секції.

Помер Павло Шандарук 15 лютого 1979 року у місті Трентон, штат Нью-Джерсі, США, похований на українському кладовищі Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США).

Лiтература

Шандрук П. Сила доблесті [Текст]=Arms of valor: спогади / П. Шандрук. – Івано-Франківськ : Лілея, 2008. – 240 с.

***

Басок П. Наші славні земляки [Текст] / П. Басок // Тернопілля, 98-99 : регіон. річник. – Тернопіль, 2002. – С. 265-266.

Галяс Я. Генерал Павло Шандрук / Я. Галяс // Лан. Ланівеччина творча. Тернопіль, 2001. – С. 214-216.

Генерал Павло Шандрук [Текст] // Історія українського війська (1917-1995). – Львів, 1996. – С. 744-746.

Генерал Павло Шандрук [Текст] // Українська дивізія Галичина. – Торонто-Нью-Йорк, 1990. – С.  123.

Генерал Павло Шандрук – командувач УНА [Текст] //  Колісник Р.     Військова Управа та українська Дивізія Галичина [Текст] : діяльність Військової Управи та німецька політика відносно укр. нац. збройних сил в роках 1943-1945 / Р. Колісник. – Київ : Ярославів Вал, 2009. – С. 126-128.

Дражньовська Р. Генерал Павло Шандрук – вояк / Р. Дражньовська // Вісті Комбатанта. – Торонто- Нью -Йорк,

Колісник Р. Генерал Павло Шандрук і Українська Національна Армія [Текст] / Р. Колісник // Вісті Комбатанта. – Торонто – Нью-Йорк, 2000. – Ч. 4. – С. 25-30.

Крайнєва Г. Павло Шандрук – соратник Скрипника й Петлюри [Текст]: [генерал-хорунжий Укр. нац. армії П. Шандрук] / Г. Крайнєва // Свобода. – 2014. – 7 берез. – С. 4.

Кучма В. Свята земля залізного генерала [Текст] / В. Кучма // Вільне життя. – 2010. – 20 серп. – С. 6.

Мельничук Б. Генерал з українським гартом [Текст] : [П. Шандрук] / Б. Мельничук // Вільне життя. – 2014. – 13 черв. – С. 5.

Наш генерал Павло Шандрук [Текст] // Чернихівський Г. Портрети пером / Г. Чернихівський. – Кременець – Тернопіль, 2001. – С. 169-175.

Новосядлий Б. Символ нескореної нації [Текст] / Б. Новосядлий // Свобода. – 2009. – 6 берез. – С. 2.

Романчук М. До України – через революції й війни [Текст] : [генерал-хорунжий Армії УНР Павло Шандрук] / М. Романчук // Літературний Тернопіль. – 2019. – № 1. – С. 95.

Середницький Я. Генерал Павло Шандрук – воєнначальник, військовий теоретик [Текст] / Я. Середницький // Самостійна Україна. – 2006. – № 2. – С. 72-76.

Стасів Б. 125 років від дня народження Павла Шандрука (1889-1979) – генерал-полковника, командувача УНА / Б. Стасів // Література до знаменних і пам`ятних дат Тернопільщини на 2014 рік [Текст] : бібліогр. покажч. Вип. 24 / Департамент культури, релігій та національностей Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка; уклад. М. Пайонк. – Тернопіль : Підруч. і посіб., 2013. – С. 47-51.