Іван Марчук. Життєвий пльонтанізм.
Іван Марчук – художник зі своїми таємницями. А ще – «німий художник». Так згадує про себе і період перебування в Америці відомий український художник. Через те, що він не знав…англійської мови. Іван Степанович Марчук народився 12 травня 1936 року в селі Москалівка, що на Тернопільщині, в родині ткача. Мав три сестри та був наймолодшим в сім’ї. Змалечку він захоплювався живописом, але не мав змоги малювати, бо не було ні фарб, ні пензлика і навіть олівця. Тому хлопчик малював тим, що природа дала, а саме: різноманітними кольоровими квітами. Батьки наполягали, щоб їхній син пішов вчитися на хірурга або ж біолога. Але велике бажання і наполегливість Івана перемогли.
Після закінчення семирічної школи у рідному селі Марчук вирішує вступати до Львівського училища прикладних мистецтв. На жаль, провалив вступний іспит. Однак, майбутній художник не здався і через рік спробував вступити до училища на відділ декоративного розпису і йому це вдалось. Після навчання захотів малювати по-своєму, не так як вчили. Він перебував у роздумах і шукав власний стиль, допоки не згадав своїх батьків. Тато був ткачем, тому Марчук спробував переплести мазки фарби на полотні, так як переплітають нитки на станку. А мама, заплітаючи себе і дочок, завжди казала, що волосся «запльонталось», звідти і пішла назва власного стилю «пльонтанізм».
До речі, цікавий факт: улюблена тварина Івана Степановича – павук, адже павуки теж пльонтають свою павутину. Через складність виконання цієї техніки, інші художники, не могли її повторити. Ім’я Марчука у 2007 році потрапило до списку британської газети Telegraph «100 геніїв сучасності». Для Івана Марчука найважливішими є гармонія і творчість у своїх проявах. Цей геній малює не заради грошей і слави, а щоб доносити до людей добро і радість у своїх картинах. Художник наголошував: «Я ніколи не хотів бути багатим, хотів бути тільки незалежним». За радянських часів творчість Івана Марчука намагалися знищити. Але він познайомився в Америці з однією молодою парою, яка з радістю прийняла картини Марчука.
«Я тоді не думав про себе, не бачив свого майбутнього, і хотів, щоб збереглися картини, щоб жили хоч вони, якщо мені не судилося»: – згадує художник. В кінці 1980-их років Івану Марчуку вдалося виїхати за кордон. Спочатку жив в Австралії, а потім в Канаді і США. Понад 10 років Іван Степанович прожив в еміграції. Де б він не був, його завжди тягнуло на рідну землю… Він створив понад 5 тисяч полотен! І з кожним днем їх кількість збільшується. Працює без вихідних, як він сам каже: «Хтось заздрить моєму таланту і наполегливості в роботі, а я приречений, це мій вирок, я просто не можу інакше, я лягаю спати з думкою про свої картини, а прокидаюся тільки для того, щоб працювати далі. Цей талант не належить мені, він належить людству!». До картин відноситься як до своїх дітей. Багато полотен знаходиться в музеях і приватних колекціях в країнах на 5 континентах. Іван Марчук – заслужений художник України, лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, народний художник України. У 2011 році на “Алеї зірок” в Тернополі встановлена зірка Івана Марчука, а в Києві – у 2020 році, а ще: він “Людина року – 2006” (Тернопільщина) , Президент України відзначив митця державною нагородою “Національна легенда України” (2021).
Іван Степанович Марчук є – найтитулованішим українським художником сучасності. У 2004 році Президент України Віктор Ющенко обіцяв створити музей Івана Марчука на Андріївському узвозі. Художник був вражений та сподівався на популяризацію своєї творчості в Україні. Однак, обіцянка залишилася невиконаною, музей так і не з’явився. Але за кордоном талант митця отримав визнання і його включили до «Золотої гільдії» Міжнародної академії мистецтв у Римі. Художника також обрали почесним членом наукової ради академії. А в той час на його батьківщині обіцянки про створення особистого музею лише звучать, не маючи реального втілення. Але це не зупиняє Івана Марчука.
«…Художник має право на таємницю. Більшість того, він і є художником, тільки коли ця таємниця у нього є»: – каже Іван Марчук.