Богдан Антків – маестро з роду диригентів

14 січня Тернопільщина відзначає 110-ту річницю від дня народження українського актора, драматурга, композитора і диригента Богдана Антківа.

Богдан Антків народився 14 січня 1915 року в селі Острів Тернопільського району в родині сільського диригента. Перші навички отримав під опікою батька на острівській сцені.

Навчався у Тернопільській гімназії. Початкову музичну освіту отримав на курсах хорового диригування у Львові – філії Вищого музичного інституту імені М. Лисенка в Ю. Криха, де спеціальність викладав Станіслав Людкевич.

Невдовзі Богдан Антків керував драматичним гуртком, мандоліновим та духовим оркестром. Виконавський рівень гуртків був досить високим, про що свідчить те, що з дозволу церковного владики духовому оркестру було дозволено під час Різдвяних і Великодніх свят грати в церкві села Острів.

У тридцятих роках Богдан Антків інсценізував поеми Тараса Шевченка «Відьма», «Сотник», «Петрусь», і їх з успіхом поставили аматорські колективи краю.

У 1939 році після приходу радянської влади, хор, яким він диригував, і «Просвіту», в якій активно працював, закрили. Але у новоствореній обласній філармонії відкрили хорову капелу, і до неї запросили Богдана Михайловича. У 1942 році його хор узяв участь у крайовому конкурсі, присвяченому 100-річчю від дня народження Миколи Лисенка, що відбувався у Львові, й зайняв перше місце серед сільських хорів з усієї Галичини.

В професійний театр Антків прийшов навесні 1944 року, коли Тернопіль було звільнено від німецьких військ. У відновленому театрі йшли вистави за творами К. Симонова, Л. Леонова, О. Корнійчука, українських та російських класиків.

Тернопільський період творчості Богдана Анткова був надзвичайно плідним. У нашому театрі Богдан Михайлович зіграв понад сто ролей. То були люди різних доль, різних характерів та епох. Найяскравішими були його роботи у виставах класичного українського репертуару, а також героїко-романтичного плану. Коли він зіграв роль ватажка козацьких повстанців Северина Наливайка в однойменній виставі за Іваном Ле, про цей образ писали чи не в усіх газетах Тернополя, Львова та Києва. Він став лауреатом «Першої театральної весни» – республіканського фестивалю.

Справжнє визнання і великий успіх принесла актору роль Тараса Голоти з вистави «Правда» за однойменною п’єсою О. Корнійчука, прем’єра якої відбулася у листопаді 1949 року.

 

Крім театру свою любов віддав Богдан Антків і музиці. Досить сказати, що вже в зрілому віці він вступив на перший курс диригентського відділу. Богдан Антків зробив музичне оформлення декількох вистав, написав музику до романів «Жалю, мій, жалю», «Ой, ти, дівчино», «Лічу в неволі дні і ночі» на слова Тараса Шевченка. Популярною стала його пісня «Романе, Романе» на слова М. Петренка.

У 1952 році Б. Антківу присвоєно звання заслуженого артиста України.

В 1963 році артиста запросили до Львівського академічного драматичного театру ім. М. Заньковецької, в якому він пропрацював до кінця життя. У театрі ім. М. Заньковецької митець інсценізує твори «На зламі ночі», «Край битого шляху», «Несподівані зустрічі» (всі у співавторстві з Романом Іваничуком), «Прапороносці» Олеся Гончара (у співавторстві з С. Данченком), трилогію «Мотря» Богдана Лепкого тощо. У Львові доля звела його з відомою письменницею Іриною Вільде. Як результат їхньої співпраці на сцену виходить інсценізація роману «Сестри Річинські». Ця п’єса мала довге життя, була візитівкою театру на гастролях, її зіграли на сцені понад 400 разів, і на кожну виставу приходила Ірина Вільде. Богдан Антків не тільки збагатив репертуар заньківчан творами високого драматичного класу, а й багато писав у газетах і журналах про митців театру, залюбки працював з молодими акторами, щедро ділячись багатим досвідом.

Богдан Антків залишив яскравий слід не лише в історії двох театрів, що стало його щасливою долею, а й у всьому театральному мистецтві другої половини ХХ століття. Читати більше про відомого краянина ->