Дивовижний світ Якова Гніздовського.
У нас в Україні його прізвище мало відоме. Адже, радянська влада не любила розповідати про успішних емігрантів, а пишатися було ким. Сьогодні, наша ART-розповідь про художника світової величини, американського художника українського походження Якова Гніздовського. Він народився 27 січня 1915 року у селі Пилипче на Борщівщині. Ім’я нашого славетного земляка відоме не лише в Америці, де він прожив більшу частину свого життя, а й на всіх континентах. Його шлях до визнання був нелегким. А розпочався він зі Львова. У середині 30-х років ХХ століття Яків Гніздовський працював ілюстратором у двох львівських виданнях – інформаційному часописі “Новий час” та гумористичному журналі “Комар”.
Десь тоді хист простого хлопця помітив митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький. Він виділив для Якова Гніздовського стипендію на навчання. Ось де справді можна сказати: “Народитися в потрібному місці і бути в потрібний час”. А ще… мати талант. Таким чином, майбутній митець перебрався до Варшави й у 1938 році розпочав навчання у Варшавській академії мистецтв, де шліфував свою художню майстерність. Вивчав живопис й графіку. “Якби не ця стипендія, – напише пізніше художник, мабуть, не бути мені митцем”. Його життя – це постійні й безперервні переїзди, часто вимушені. Відтак навіть сам про себе говорив, що є “туристом, який не завжди з власної волі переїжджає з країни в країну”. У майбутнього художника було багато планів. Але… розпочалась Друга світова війна та перекреслила усі плани. Замість повернення до дому – Мюнхенський табір для переміщених осіб, далі… еміграція до США. Його шлях до визнання пролягав через такі міста як: Львів, Варшава, Загреб, Париж, Мюнхен, Нью-Йорк.
Та завдяки таланту й наполегливій праці він здобув заслужені славу та визнання. Хоча це було не просто. По-перше, йому було 34 роки, коли потрапив до США. Це вже зріла людина. По-друге, мову знав погано і по-третє, фінансова сторона, грошей практично не мав. У Сент-Полі митець, влаштувався на свою першу роботу – дизайнером у видавництво Brown & Bigelow. Тому, спочатку зрадів високооплачуваній роботі в рекламному агентстві. Та згодом, його не покидало відчуття – це не те, чим він хоче займатись. Він продовжує малювати для душі. Проте випадок у ресторані назавжди змінив його життя. Спекотного літнього дня 1950 року Яків Гніздовський обідав у ресторані міста Сент-Пол, штат Міннесота. Емігрант із Тернопільщини лише рік як переїхав до США. Перед тим мешкав у таборі для переміщених осіб в Німеччині. У незнайомки за сусіднім столиком випав на підлогу аркуш паперу. Гніздовський підняв його, і як з’ясувалося, це був формуляр для графічної виставки, що незабаром мала відбутися у місцевому Інституті мистецтв. Жінка дала Якову другий формуляр, допомогла його заповнити та надіслала на конкурс разом зі своїм.
Так дереворит “Кущ”, створений ще у 1944 році у Загребі, опинився на виставці, про яку митець кілька днів тому навіть не знав. На відкритті виставки в Міннеапольському інституті мистецтв Яків Гніздовський несподівано побачив під своїм дереворитом червону стяжку. Це означало, що його робота отримала друге місце і увійшла до постійної збірки Інституту. Через кілька тижнів на торгово-промисловій виставці штату Міннесота митець отримав ще одну нагороду за натюрморт “Яйця”. І ось, одразу дві його роботи здобувають на конкурсах нагороди, а ще увага преси. Окрилений перемогами, автор сприйняв це, як знак з небес і стає вільним художником, переїхавши до Нью-Йорку. Тоді він ще не знав, що успіх у провінційному штаті для Нью-Йорка нічого не означає.
Восени 1950 року Яків Гніздовський винайняв кімнату на 94-ій вулиці поблизу Національного парку. Після тривалої перерви почав малювати, шукаючи власний стиль. “Я опинився в Нью-Йорку з мінімальним знанням мови, майже з повним незнанням умов і ще з меншими засобами, з самим тільки бажанням бути незалежним митцем” – згадуватиме художник. В американському мегаполісі йому доводилося нелегко. Одна за одною надсилав свої картини на виставки та отримував відмови. Через брак коштів митець брався за будь-який підробіток. Йому навіть не було за що купити полотно для картин, тож почав використовувати старі мішки. Про натурників й не мріяв. Але саме скрута й допоможе Якову Гніздовському сформувати свій стиль у мистецтві, стиль, за яким його роботи упізнають. У пошуках свого стилю митець випробував різні техніки та матеріали: живопис, кераміку, скульптуру. Малював пейзажі та натюрморти, найбільше захопився портретом. Проте коштів на натурницю не було, тому шукав моделей просто на вулиці, вдивляючись в обличчя перехожих. Йому подобалося малювати людей, зазвичай це були його друзі та знайомі. Врешті основними мотивами творчості Гніздовського стали образи природи та побуту. Він зосередився на техніці деревориту, яку опанував у 1940-х роках під час навчання у Загребській академії мистецтв. Набивши кишені олівцями, він мало не щодня ходив у ботанічний сад та зоопарк неподалік дому у Бронксі. Розглядав рослини та спостерігав за тваринами, замальовуючи їх у блокноті. Згодом ці численні начерки стануть основою сюжетів його знаменитих дереворитів. Згодом, саме рослини назвав найкращими моделями.
Друге місце, куди він ходив прогулюватись – це зоопарк. Тут його улюбленцями стануть вівці й зебри, згодом гуси, качки, пави, орли, тигри, страуси, фламінго…”Моделі” охоче позували і що головне для художника – не вимагали плати. У Бронкському зоопарку у нього був улюблений орангутанг Енді, якого він часто малював. По смерті тварини, зоопарк придбав гравюру із зображенням орангутанга. Також одна з найвідоміших робіт “Вівці”, змальована з цього зоопарку. Він творив образ за допомогою тонких переплетених ліній. Реалізм поєднував з вишуканою стилізацією.Він творив в унікальному стилі – спочатку з дерева висікав картину, покривав фарбою і тільки тоді переносив зображення на папір. Виходила гравюра. Взагалі, рослинна тема, це його наскрізна тема. Тема дерев, коріння, гілок, часто без листя. Якщо дивитись на роботи художника, бачиш і зморшки людини, або ж це можуть бути рубці, страждання, це і рослинні мотиви присутні, гілка сухого дерева, тріщина на землі. Бачиш людину-міф, людину-дерево, людину-землю, яка фактично пов’язана з усім буттям, яка й проростає з цієї землі. Влітку 1956-го Яків Гніздовський подався у Париж, там він мав кілька успішних виставок. Митець подорожував Європою уже не як переміщена особа, а громадянин США. У листопаді 1954 року йому видали американський паспорт. Восени у Франції на одній із зустрічей української діаспори Яків Гніздовський познайомився з майбутньою дружиною Стефанією Кузан, родина якої емігрувала до Франції ще під час Першої світової війни. Стефанія кокетливо до нього звернулася: “Зараз ти в Парижі, то будеш Жаком”. Так Гніздовський і залишився Жаком не тільки у Франції.
Яків Гніздовський відомий завдяки дереворитам, хоча створив більше живописних творів. Протягом дня художник малював, а ввечері вирізав свої дереворити. Наприклад, у 1961 році Гніздовський вирізав у дереві кліше вівці, схожої на кулю, яка принесла йому славу і визнання. Ця робота здобула премію на Бостонській щорічній виставці графіків. Увесь її тираж – 30 примірників, викупила англійська галерея. А у листопаді 1975-го персональну виставку Гніздовського в Токіо відвідує син японського імператора Хірохіто. Усі роботи викуповує найбільша тамтешня галерея “Йосейдо”. Художник любив працювати при прямому сонячному освітленні. Тому більше живописних робіт та ескізів він робив влітку, а темними зимовими вечорами займався вирізанням кліше для своїх дереворитів. За життя Яків Гніздовський створив близько 250 дереворитів.
Його твори вважаються класикою американської художньої графіки. Вони зберігаються у Національному музеї американського мистецтва, Музеї образотворчого мистецтва в Бостоні, Музеї модерного мистецтва у Більбао, колекції Білого Дому. Український мистецтвознавець Дмитро Степовик так говорив про Якова Гніздовського: “Президент Джон Кеннеді, облаштовуючи овальний кабінет Білого дому, розмістив на стіні картину Гніздовського “Зимовий пейзаж”. Немає слів, щоб передати красу і гармонію гравюр цього художника. Таким людям, як Гніздовський, повинні стояти пам’ятники на рідній землі, бо це світова величина”. Однак на Батьківщині роботи видатного художника побачили лише у 1990-х роках. Після смерті Якова Гніздовського родина митця передала колекцію його робіт українським музеям: Національному музею імені Андрея Шептицького, Українському Католицькому Університету, є роботи Якова Гніздовського у Києві й у нашому місті, в Тернопільському художньому музеї та ще у низці приватних збірок.
Він завжди наголошував на своєму походженні, цікавився тим, що відбувається в Україні, і заповів, щоб його поховали на Батьківщині. Він помер у 1985 році в Нью-Йорку. Похований в Америці, але у 2005 році урну з його прахом перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові. Ось таким був шлях художника на рідну землю. Але… він таки повернувся. Одна з фундаторів журналу українців Америки “Ми і світ” Ольга Колянківська в одному з інтерв’ю подала свої особисті враження від спілкування з Яковом Гніздовським.
“Його постать середнього зросту, сірі очі, волосся і борода білі, але акуратно підрізані, наче вийняті з дереворізу. Під час їзди та малювання слухає музику, любить Бортнянського і Веделя. Його голос дуже врівноважений, кожне слово виміряне, розраховане, продумане. Голос такий виразний, рівномірний та глибоко забарвлений, що надавався б на диктора. Любив біле іспанське вино. Не шукав гучних товариств, віддавав перевагу праці. Люди, які знали його, розповідають, що був за вдачею тихий, скромний… Його докази були виважені, обмірковані”. Ось таким був Яків Гніздовський – наш славетний земляк, американський художник українського походження, художник світової величини.
Читайте книги, слухайте музику, робіть все те, що робить ваше життя кращим. І пам’ятаймо про наших видатних українців, які прославляли та прославляють наш край.