Юрій Іллєнко. Життя всупереч всьому.

Його називали бунтарем, ворогом совєтів, оператором режисера Сергія Параджанова, а також яскравою постаттю без якої не можливо уявити поетичне кіно. Це він – Юрій Іллєнко, кінооператор, кінорежисер, кіносценарист, кінодраматург, народний артист України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка.Уже від народження він був особливим. Адже майже народився двічі. Мав дві дати народження в документах. Фактично народився у напіввимерлому від голоду-33 містечку Черкасах 9 травня 1936 року але через плутанину в повоєнний час у місцевому РАГСі його зареєстрували 18 липня, тому в паспорті дата народження записана – 18 липня 1936 року.Під час Другої світової війни він разом з мамою та двома братами опинився в Російській Федерації, в Сибіру, в селі Філіповка Ординського району на річці Обь. Молодший брат помер через… виснаження. Повернення до спустошеної України в 1944 році було недовгим. У Черкасах не знайшлося достатньо дітлахів і вчителів, аби відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному.
У 1946 році батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, аби дати дітям гідну освіту. Такі хвороби, як силікоз чи туберкульоз було гарантовано всій родині, бо вони жили в бараці просто на території заводу “Ізопліт”. Що і сталося з мамою – вона захворіла на туберкульоз.Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив до престижного ВДІКу (Всесоюзного державного інституту кінематографії) на операторський факультет, як і старший брат Вадим. Його дипломною роботою був фільм “Прощавайте, голуби”. Це був перший в історії інституту повнометражний фільм. За який він, молодий випускник, отримав нагороди за найкращу операторську роботу на світових кінофестивалях в Празі і Локарно (Швейцарія).Він умів поєднувати поетичність й драматизм, особисте й національне, роблячи кіно простором для роздумів й відчуттів.
Його геніальні роботи випереджали час, через що більшість їх були заборонені цензурою. Наприклад, його режисерська робота “Криниця для спраглих” (за сценарієм Івана Драча) про вимирання українського села.Одразу після виходу її заборонили з вердиктом: “Недосвідченість режисера Юрія Іллєнка призвела до того, що у фільмі “Криниця для спраглих” було допущено ідейні збочення, внаслідок чого фільм не було випущено на екран, а витрати в сумі 268,0 тис. крб. списано на збитки”. Стрічка побачила світ лише 22 роки по тому.А ось стрічку “Білий птах з чорною ознакою” влада звинуватила у “надмірному націоналізмі” але вона все ж таки стала культовою. Про неї, тодішня влада говорила, що це “найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в Україні, особливо шкідливий для молоді”.У фільмі вперше в історії було виведено як головного героя вояка УПА. Рятуючи себе, Петро Шелест, перший секретар ЦК КПУ, бо саме він дозволив показати фільм з’їздові, посилає “Білого птаха…” на Московський міжнародний кінофестиваль. Фільм тріумфально виборює Гран-прі фестивалю, завдяки півгодинній овації шести тисяч глядачів кремлівського палацу з’їздів, де проходив кінофестиваль.
За якийсь час Шелеста знімають за націоналістичний ухил, а фільм опиняється в опалі на довгі роки, аж до кінця ери Щербицького.“Білого птаха…” можна було побачити в Токіо, Монреалі, Нью-Йорку, Парижі, Тегерані, лише не в Україні.Юрій Іллєнко у своїх роботах (як-от “Білий птах з чорною ознакою” чи “Вечір на Івана Купала”) відмовився від звичних діалогів на користь потужних зорових образів, кольорів, складних візуальних символів й фольклорних образів та емоцій. Фільм “Вечір на Івана Купал”» це алегорична історія України. І звичайно ж, рішенням голови Держкіно СРСР Олексія Романова, був знятий з екрану та покладений на полицю на 18 років. Фільм було реабілітовано в 1988 році.До слова, дирекція Венеційського кінофестивалю персонально запрошувала Юрія Іллєнка з фільмом “Вечір на Івана Купала” на фестиваль з гарантією головного призу “Золотий лев” Святого Марка, але голова Держкіно СРСР Олексій Романов заявив, що такого фільму взагалі не існує. Неймовірними зусиллями режисер добився, щоб фільм послали на міжнародний фестиваль у Прагу, але в день відкриття фестивалю в Прагу увійшли радянські танки для придушення празького повстання. І фільм не побачили за кордоном, а в Україні й поготів.Він був людиною, якій забороняли знімати. Уявіть, оператору від бога забороняли знімати, тому що радянська влада вважала його твори “націоналістичними”.Виробництво фільму “Мріяти і жити” за сценарієм Івана Миколайчука зупиняли сорок два рази, в тому числі вісімнадцять разів – під час зйомок, а із сорока двох написаних Юрієм Іллєнком сценаріїв цензура дозволила втілити у життя лише сім.Кінокартина Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”, де Юрій Іллєнко був оператором фільму, отримала світове визнання. Не останню роль в ній відіграла операторська робота й унікальна “іллєнківська” візуальна мова фільму.Мабуть тому Сергій Параджанов називав Іллєнка своїм “співавтором”. До речі, у 1991 році Юрій Іллєнко став лауреатом Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка за операторську роботу у художньому фільмі “Тіні забутих предків” Київської кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка.Фільм став не лише лауреатом понад сотні міжнародних кінофестивалів, але й актом відродження слави українського духу, збудником української ідеї.У різні роки були заборонені майже всі проєкти Іллєнка на стадії сценарію. Серед них було заборонено для постановки трилогію про Київську Русь – “Князь Ігор”, “Володимир Красне Сонечко” та “Ярослав Мудрий”. Заборонено екранізацію “Лісової пісні” Лесі Українки (постановка якої була здійснена двадцять років по тому). Заборонено до постановки два сценарії за Тарасом Шевченком – “Великий льох” і “Варнак”.Також було заборонено перший варіант сценарію про Івана Мазепу секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії України з ідеології Валентином Маланчуком. Відомий українофоб, заборонив сценарій зі словами: “Якщо Іллєнко не хоче, щоб з ним трапилось те, що трапилось з Мазепою після Полтави, то хай закопає свій сценарій в себе на городі!”Крах за крахом, фіаско за фіаско, але “Живіо заінат!” – історична драма Юрія Іллєнка, знята в еміграції в Чорногорії (Югославія). Назва перекладається як “Живу наперекір всьому” – це традиційне чорногорське вітання, що символізує стійкість та незламність.Юрій Іллєнко жив всупереч всьому. У дуже заангажованому і цензурованому радянському кіно Юрій Іллєнко не боявся бути тим самим “білим птахом з чорною ознакою”, тобто бути вірним собі.