Божий птах, що приносить щастя
Якось хатині, де мешкала сім’я з двома немовлятами, сталася пожежа. Лелеки, що мешкали на солом’яній стрісі будинку, заметушилися, почали кликати на допомогу. Батьки працювали в полі, тож не могли побачити, що сталося. Тоді чорногузи кинулися до обійстя і винесли дітей з полум’я. Відтоді у лелек червоні ноги і дзьоби та чорні кінчики крил, обпечені в пожежі.
Бусол, бузько, жабоїд, веселик, боцюн, дзьобун, гайстер – як тільки не називають лелеку в різних регіонах України.
В Україні живуть два види лелек: білий, або чорногуз, та чорний. Їхня улюблена їжа – жаби, змії, молюски, тритони, ящірки, великі комахи, черепахи, риба, птахи, гризуни, навіть зайчата.
Донедавна вважалося, що у лелек немає голосу, але виявилося, що це не так. Просто вони дуже рідко ним користуються. Крім того, лелеки видають звуки, клацаючи дзьобом.
З лелекою пов’язано безліч легенд та вірувань. “Бузьку, бузьку, принеси Маруську!” – гукали колись услід лелеці діти, які хотіли мати сестричку. Слов’яни вважали чорногуза священним “Божим птахом”, символом добробуту і щасливої долі. Тож якщо на сільській хаті з’являлося гніздо, господарів чекали злагода, здоров’я та гарний урожай. Українці переконані, що лелеки селяться тільки в добрих, працьовитих людей, а злих та ледачих оминають. Щоб привабити птахів, на дах будинку, вершину великого дерева чи стовпа кладуть хрестовину, старе колесо від воза, на яких лелека влаштовує гніздо. Лелеки з давніх часів перебувають під охороною українців. Не дозволяється руйнувати буслове гніздо, бо згорить хата; не можна брати в руки лелечат.
Якщо згадати, що за повір’ям лелека приносить дітей, то стане зрозумілим, чому бог шлюбу і кохання в давніх українських піснях зветься Лель.
Вони – провісники весни, птахи Сонця. Зимують лелеки в Африці і Південній Азії, куди відлітають у вересні – жовтні. Повертаються у лютому – березні. Люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю. А оскільки це душі померлих – то де їм місце? В раю. І повертаються вони восени в рай. Очевидно, з цих двох слів утворилося “вирій”.
На Житомирщині існує повір’я, що лелеки мають людські імена. Тож якщо покликати птаха його іменем, він неодмінно поверне голову.
На Поліссі існувала гарна традиція зустрічі птахів із вирію. Люди випікали печиво галіопу, яким “пригощали” лелек, прохаючи доброго врожаю: “Бузьку, бузьку, на тобі галіопу, а ти дай мені жита копу…”.
Птаха здавна шанували різні народи світу та присвоювали йому магічні властивості.
- Цікаво зустрічали приліт лелек у Німеччині: влаштовували гуляння, святкові походи, дзвонили у дзвони. Учням замість уроків читали казки. Вулицями крокували юрми дітей, всі веселилися та розважались. Німці свято вірили, якщо дівчина навесні вперше зустріне пару чорногузів, неодмінно цього року стане заміжньою, якщо ж одного – ще дівуватиме.
- У Давній Греції, пише Філострат, побачивши першого лелеку, опускалися на коліна.
- Жителі Марокко вважали, що лелеки – це люди, що прилітають із далекого острова у вигляді птахів, а повертаючись, знову набувають людської подоби.
- У Молдові лелека – символ виноградарства. За однією з легенд, коли яничари оточили фортецю Городешти, і в захисників не залишилось ані їжі, ані води, раптом здійнявся сильний вітер. То лелеки своїми крильми здійняли над головами ворогів бурю. В дзьобах вони принесли воїнам виноград із полів своєї країни. Захисники фортеці були врятовані і вщент розбили військо яничар.
- Схожа українська легенда розповідає, що лелеки принесли виноград запорожцям, яких заточили до татарської в’язниці.
- Турки вірили, що лелече гніздо – оберіг від блискавок і пожеж.
- Поляки переконані, що ці птахи, кружляючи в небі, розганяють дощові хмари.
- Вірмени вважали лелеку священним птахом, що захищає поля і приносить тепло.