Будзиновський В’ячеслав (1868 – 1935)


Будзиновський

Із забуття повертається до нас ім’я українського прогресивного діяча, уродженця нашого краю В’ячеслава Будзиновського – письменника, історика, фольклориста, економіста, публіциста, редактора.

Багато років життя він віддав політиці, разом з І. Франком і М. Павличком був ініціатором заснування Української радикальної партії (підготував економічну програму).

Народився В. Будзиновський 30 січня 1868 р. в с. Баворів, нині – Тернопільського району, в сім’ї управителя школи. Закінчив гімназію у Львові, вчився тут на природничому відділенні філософського факультету університету, звідки польська влада звільнила за політичну діяльність, в т. ч. за те, що заснував (1888) студентський часопис “Товариш” (його взявся співредагувати І.Франко) та організував (1889) збори студентів з протестом проти дій влади. 1889 р. В. Будзиновський змушений був виїхати до Цюріха (Швейцарія). Там продовжив навчання в місцевому університеті, водночас у середовищі революціонерів-емігрантів з різних регіонів Європи. Врешті опинився на медичному факультеті Віденського університету. Залишивши студії тут задля громадської праці, повернувся у Галичину, де був співредактором пресових органів Української радикальної партії – журналу “Радикал” (1895) і газети “Громадський голос” (1895 – 1897).

Видавничу і редакторську працю продовжив у Чернівцях, випускаючи нову газету “Праця” (1897), де опублікував перші новели В. Стефаника. Разом із Д. Лукіяновичем видавав серію книжечок “Універсальна бібліотека”. На той час В. Будзиновський уже був автором надрукованої у “Товаришеві” рецензії, опублікованих у періодиці й виданих окремими виданнями праць “Культурна нужда Австрійської Руси” (1890), “Хлопська посілість у Галичині…”, “Аграрні відносини Галичини” (обидві – 1894). У Чернівцях випустив брошуру із закликом до земельного страйку, згодом ще одну працю – “Панщина, її початок і скасування” (1902).

Водночас займався літературною творчістю. В серії “Універсальна бібліотека” видав 1897 р. оповідання “Стрімголов”, за ним повість “Як чоловік зійшов на пана” та збірку “Оповідання”. Ось як було згадано про ці твори в передмові до історичної повісті “Гримить”, що по сплині часу вийшла у Львові в 1934 р.: “Осип Маковей та інші товариші, балакаючи про якісь його політичні статті, стали раз сперечатись,Будзиновський написав би яку повість… І справді – тоді зараз-таки ніччю сів В. Будзиновський писати оповідання й за дві доби передав товаришам рукопис оповідання під заголовком “Стрімголов”. Ще за кілька днів В. Будзиновський приніс повість “Як чоловік зійшов за пана…”. Обидві повісті викликали в літературі сенсацію, критика не скупилась на похвали, а В. Будзиновський наліво і направо твердив, що написані вони жартома…” Одним із перших В. Будзиновського як письменника палко привітав І. Франко.

На жаль, на цих повістях та ще кількох оповіданнях сатиричного змісту й закінчується тодішня письменницька діяльність В. Будзиновського. Більше у нього часу на написання подібних речей тоді не було. Знову він поринув у політику.

У 1898 р. В. Будзиновський повернувся до Львова і вступив до редакції газети “Діло”. Коли серед радикалів відбувся розкол, перейшов до національно-демократичної партії. Від неї кандидував до Віденського парламенту в окрузі Тернопіль – Скалат – Збараж (1900 р.), але був арештований на час виборів. У 1901 р. провід партії доручив йому редагування газети “Свобода”, з допомогою агітації в якій В. Будзиновський зреалізував свою ідею – організував під час жнив 1902 р. найбільший у Східній Європі масовий страйк селян, що охопив понад 100 тисяч жниварів у 500 селах 29 повітів Східної Галичини.

Авторитетний діяч, він продовжував журналістську та видавничу діяльність. Одна за одною виходили політично-економічні брошури В. Будзиновського “Австрія чи Польща” (1903), “Хлопська земля”, “Хлопський рай”, “Державні будови водні і дороги”, “Виборча програма”, “Наші права”, “Пересторога”, “Новітні революції”, “Злодійська рука”, “Хрунь і чорт. У Києві випустив книжечку “Страйк чи бойкот”, у Німеччині анонімно – дослідження “Під крилами Габсбургів”. Побачили світ його історичні праці “Хмельниччина” (1906), “Гадяцькі постулати”, “Наші гетьмани” (обидві – 1907), “Гетьман Мазепа” (1909). Уклав коментовані збірки фольклорного історичного епосу та літературних творів “Козацькі часи в народній пісні” (відгукнувся рецензією І. Франко), “Козаки Стефана Руданського” (обидві – 1906), “Як Москва нищила Україну” (1917). Започаткував “Українсько-руську видавничу спілку” і був її директором, видавав журнал “Світ” (1906 – 1907).

1907 р. В. Будзиновського обрали послом до віденського парламенту,де він протягом десяти років молотив законотворців і можновладців “ціпом по хребті”, як висловився в одній із промов, за що мав шану у виборців округу Бучач-Монастириська – Вишнівчик – Підгайці. У 1911 р. вони повторно доручили цю місію своєму краянинові.

Під час Першої світової війни В. Будзиновський спільно з представниками Східної України організував “Союз визволення України”, у Відні редагував українську німецькомовну газету. У 1918 р. брав участь у створені Української Народної Ради. Після розпуску національної демократичної партії співробітничав із 1920 р. з українською трудовою партією та її друкованим органом – газетою “Діло”. Згодом створив у Львові “міщанське братство” та відкрив часопис “Слово”. Після створення у 1925 р. Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) редагував його газету “Рада”, але через свою безкомпромісність порвав з ундовцями. У 1927 р. заснував (з М. Західним) Українську партію праці й почав редагувати її газету “Праця”.

На цей період припадає й активізація літературної творчості В. Будзиновського. У 1920 р. виходять його історичні пригодницькі повісті “Під одну булаву”, та “Осаул Підкови”, в 1922 – “Кров за кров”.

Від 1921 по 1933 р. тільки одна газета – “Свобода” (Нью-Джерсі, США) надрукувала 99 повістей, оповідань та історичних праць В. Будзиновського. Його повісті користувалися значною популярністю.

Фактичний матеріал В. Будзиновський умів блискуче вплітати в повістярську інтригу. Детективний сюжет з любовними і пригодницькими перипетіями створювали загалом ще не бачений на Галичині український ґатунок авантюрної повісті.

“Будзиновський – як автор історичних повістей, – писав про нього М. Рудницький, – не мав часу “видумувати” нових сюжетів і залюбки запозичав готову фабулу від Купера або Герстекера, переодягаючи героїв і змінюючи обстановку. За матеріал мав історію України, яку добре знав, за провідну думку твору досить йому було боротьби з ворогами”.

В’ячеслав Будзиновський писав багато і швидко, виступав у різних періодичних виданнях. Крім уже згаданої “Свободи”, він співробітничав з “Нашим прапором”, де надрукував повісті “Небіжчик ходить”, “Козак Шуба”, у “Праці” – “Кожух не на мене”, “Не будь звіром”.

Одне за одним виходять окремі видання “Пластуна”, “До віри батьків”, “Шагін Герей”, “Волю бути козачкою” (1926), “Опришок та інші оповідання”, “Кожух не на мене”, “Не будь звіром”, “Пригоди запорізьких скитальців” (усі 1927) та інші дотепні п’єси “Радник заручився”, “З живого медведя”. Великий успіх мала видана в 1924 р. двотомна “Історія України”, що охопила час від княжих часів до литовсько-польських королів.

Із 1928 р. єдиним органом, де друкував свої твори письменник, стала “Праця”. Тут він опублікував “Мерлець говорить” (1928), “Дика баба”, “Бранка”, “Не вб’ю його”, “Послідній Ногай” (усі 1929). Окремими виданнями у 1928 р. вийшла повість “Міщанка”, а в 1930 – “Перед бурею”. 1934 р. побачили світ “Шляхетське право” і вже згадана повість “Гримить”.

Останні роки письменник прожив у самоті і в злиднях. Помер В. Будзиновський 14 лютого 1935 р. Поховали його на 42-му полі Личаківського цвинтаря у Львові. Це було поле, де ховали в’язнів, що вмерли в тюрмах.

На його могилі поставили дерев’яний хрест, прибили номерну табличку без прізвища… У 1941 р. поле перекопали. Сталінізму, що прийшов на Західну Україну, потрібно було місце для закопування своїх жертв. Серед тих невідомих жертв лежить сьогодні й В. Будзиновський.

Сумна доля й спадщини письменника. Багато творів залишилося у рукописах. На Радянську Україну, зрозуміла річ, твори В. Будзиновського не потрапили. Після війни основним місцем збереження їх були львівські бібліотеки, потім твори В. Будзиновського зосередились у спецфондах. Нині від цієї багатої колекції є тільки залишки. На щастя, з постанням незалежної України кілька книг В’ячеслава Будзиновського перевидані в Тернополі – головним чином завдяки зусиллям письменника Богдана Мельничука і науковця Михайла Чорнописького.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

ТВОРИ

Будзиновський В. Демагогія [Текст] / В. Будзиновський // Вісник Тернопілля. – 1996. – 19 січ. – С. 3.

Будзиновський В. Йшли діди на муки: Введення в історію України [Текст] / В. Будзиновський. – Тернопіль, 1994. – 126 с.

Будзиновський В. Наші гетьмани [Текст] / В. Будзиновський. – Тернопіль, 1990. – 114 с.

Будзиновський В. Осаул Підкови: Уривок з повісті [Текст] / В. Будзиновський // Тернопіль: Тернопільщина літературна. – Тернопіль, 1991. -Вип. 2. Ч. 1. – С. 13-15.

Будзиновський В. Пригоди запорізьких скитальців [Текст]: повість та оповідання. – Київ: Дніпро, 1993. – 383 с.

Будзиновський В. Як Москва нищила Україну: На підставі старих народних пісень [Текст] / В. Будзиновський. – Тернопіль, 1991. – 34 с.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Будзиновський В’ячеслав [Текст] // Українська література в портретах і довідках: Давня література – література ХІХ ст. – Київ, 2000. – С. 32–33.

Будзиновський В’ячеслав Титович (20.01.1868–14.02.1935) – громадсько-політичний діяч, публіцист, письменник, історик [Текст] // Мельничук Б. Іван Франко і Тернопільщина / Б. Мельничук, В. Уніят. – Тернопіль, 2011. – С. 234–235.

Будзиновський В’ячеслав. Український громадсько – політичний діяч, письменник, історик [Текст] // Провідники духовності в Україні. – Київ, 2003. – С. 18–19.

Весна Х. Співець козацької слави [Текст] / Х. Весна // Вільне життя. – 1991. – 11 квіт.

Весна Х. “Шукав золото української душі…” [Текст] : штрихи до творчості В. Будзиновського / Х. Весна // Вільне життя. – 1990. – 7 лист.

В’ячеслав Будзиновський [Текст] // Левицький К. Українські політики Галичини / К. Левицький. – Тернопіль, 1996. – С. 83-85.

Гаврилишин В. Будзиновський повертається [Текст] / В. Гаврилишин // Тернопіль вечірній. – 1993. – 20 лют.

Горак Р. Віднайдена могила В’ячеслава Будзиновського [Текст] / Р. Горак // Літопис червоної калини. – Львів, 1995. – № 1-3. – С. 24-25.

Горак Р. Покута і повернення В’ячеслава Будзиновського [Текст] / Р. Горак // Будзиновський В. Пригоди запорізьких скитальців / В. Будзиновський. – Київ, 1993. – С. 368-382.

Грицак Я. До генези ідеї політичної самостійності України: (Серед “молодих радикалів” – Будзиновський) [Текст] // Україна: Культурна спадщина. – Київ, 1993. – Вип. 1. – С. 126-140.

Дуда І. Вулиці змінюють імена: В. Будзиновський (1868 – 1935) – прозаїк, історик, публіцист [Текст] / І. Дуда // Тернопіль вечірній. – 1992. – 23 трав.

Жердинюк М. В’ячеслав Будзиновський [Текст] / М. Жердинюк // Будзиновський В. Як Москва нищила Україну. – Тернопіль, 1991. – С. 2.

Качкан В. Осавул української ідеї [Текст] / В. Качкан // Історичний календар’ 98. – Київ, 1997. – С. 35-36.

Левицький В. “Шукав золото української душі…” [Текст] / В. Левицький, Б. Мельничук // Літ. Тернопіль. – 2011. – № 1. – С. 106–112.

Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський : штрихи до взаємин на тлі доби [Текст] / М. Легкий // Мельничук Б. І. Іван Франко і Тернопільщина / Б. І. Мельничук, В. Б. Уніят. – Тернопіль, 2011. – С. 213–227.

Ліберний О. Український патріот із Баворова [Текст] / О. Ліберний, Б. Мельничук // Свобода. – 2008. – 8 серп. – С. 6.

Мельничук Б. “Шукав золото української душі…” Доля В’ячеслава Будзиновського [Текст] / Б. Мельничук // Будзиновський В. Наші гетьмани / В. Будзиновський. – Тернопіль, 1990. – С. 3-6.

Мельничук Б. “Шукав золото української душі…” : [Текст] : [про письменника В’ячеслава Будзиновського] / Б. Мельничук, В. Уніят // Тернопіль вечірній. – 2011. – 16 листоп. – С. 8.

Погребенник Ф. В’ячеслав Будзиновський – письменник і депутат [Текст] Ф. Погребенник // Слово і час. – 1998. – № 1. – С. 24-26.

Погребенник Ф. Письменник, видавець, меценат [Текст] / Ф. Погребенник // Слово і час. – 1993. – № 2. – С. 18.

Ханас В. Коли ж народився Будзиновський? (20 січня 1868) [Текст] / В. Ханас // Тернопіль вечірній. – 1993. – 6 січ.

Ханас В. Найрадикальніший серед руських радикалів: До 125-ліття з дня народження В. Будзиновського [Текст] / В. Ханас // Селянська доля. – 1993. – 30 січ.

Хома В. Не втратили актуальності [Текст] : (Про В. Будзиновського) / В. Хома // Вільне життя. – 1993. – 19 берез. – С. 3.

Чорнописький М. “Сей чоловік на муки піде, а не зрадить…” [Текст] : (Про В. Будзиновського) / М. Чорнописький // Західна Україна. – 1993. – 23-29 трав. – С. 5.

* * *

Будзиновський В’ячеслав (1868 – 1935) [Текст] // Енциклопедія українознавства: Словникова частина. – Львів, 1993. – Т. 1. – С. 180.

Будзиновський В’ячеслав (1868 – 1935) [Текст] // Підкова І. З. Довідник з історії України / І. З. Підкова, Р. М. Шуст. – Київ, 1993. – Т. І ( А – Й). – С. 72–73.

Будзиновський В’ячеслав (30. 01. 1868 – 14. 02. 1935) [Текст] // Панчук І. Тернопільщина в іменах: довід. / І. Панчук – Тернопіль, 2006. – С. 27.

Будзиновський В’ячеслав (20. І. 1868 – 14. ІІ. 1935) – укр. громадський та політ. діяч, письменник, історик, публіцист, видавець [Текст] // Ткачов С. 250 імен на карті Тернополя: Польсько-укр. взаємини / С. Ткачов, В. Ханас – Тернопіль, 1996. – С. 12.

Будзиновський В’ячеслав [Текст] // Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. – Київ, 1988. – Т. I. – С. 241

Будзиновський В’ячеслав [Текст] // Український енциклопедичний словник – календар / упоряд. Я. Вікалюк. – Тернопіль, 2003. – С. 77.

Погребенник В. Ф. Будзиновський В’ячеслав Титович (30. 01. 1868 – 14. 02. 1935) [Текст] / В. Ф. Погребенник // Енциклопедія сучасної України. – Київ, 2004. – Т. 3. Біо–Бя. – С. 520–521.

140 років від дня народження В’ячеслава Будзиновського (20. 01. 1868 – 14. 02. 1935) – українського письменника, історика і публіциста // Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2008 рік: Бібліогр. покажч. – Тернопіль, 2008. – С. 23–25.

Щербак Л. Будзиновський В’ячеслав Титович (20. 01. 1868 – 14. 02. 1935) [Текст] / Л. Щербак, В. Ханас // Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль, 2004. – Т. 1. А–Й. – С. 193.