Дяків Осип
(1921-1950)
Для багатьох мешканців Тернопільщини ім’я їхнього славетного земляка Осипа Дяківа мало відоме. Однак, його постать у боротьбі за становлення України важко переоцінити. Він був заступником голови Генерального Секретаріату Української головної визвольної ради, крайовим провідником ОУН Львівщини, теоретиком та організатором боротьби УПА. Верховна Рада ухвалила рішення святкувати 100-річчя з дня народження Осипа Дяківа на державному рівні.
Народився Осип Дяків 21 червня 1921 року в селі Олесся (тепер Олесине) Бережанського повіту. Початкову освіту отримав у рідному селі, далі навчався в Бережанській гімназії (1931-1939 рр.). Завдяки здібностям, працьовитості, зразковій поведінці, товариськості та енергійності Осип швидко здобув авторитет в учнів та вчителів. Брав активну участь у житті школи, у різних шкільних гуртках, організовував різноманітні учнівські заходи, на яких виступав з рефератами і промовами; був членом шкільної Марійської дружини.
Після закінчення школи Осип Дяків подав документи на навчання за спеціальністю «українська філологія» філологічного факультету Львівського державного університету і 17 серпня 1940 р. був зарахований без іспитів як відмінник. Проте вже через три тижні О. Дяків був затриманий радянськими органами безпеки.
Влітку 1940 року як відмінник вступив на філологічний факультет Львівського університету. 20 вересня цього ж року в студентському гуртожитку його несподівано заарештували більшовики. Майже рік тортур не приневолив його зрадити організаційні таємниці. До липня 1941-го юнак перебував у Бердичівській тюрмі, звідки зумів утекти. У 1943-1944-му був членом Крайової екзекутиви юнацького крила ОУН(б), членом редколегії підпільного журналу «Юнак» і редактором журналу «Вісті».
У 1944-1948 роках Осип Дяків – член Головного осередку пропаганди при Проводі ОУН, редактор підпільних революційних журналів, видань, листівок, звернень. Йому належить авторство гасла «Свобода народам! Свобода людині!», яке було офіційно схвалене на III надзвичайному великому зборі ОУН у серпні 1943-го. Осип Дяків був автором багатьох теоретичних та публіцистичних праць, зокрема «Яка філософія зобов’язує членів УПА», «На большевицькому ідеологічному фронті», «СССР – країна найжорстокішого гноблення народів і визиску», «Наше становище до російського народу», «Про свободу преси в СССР», «Шовіністичне запаморочення та русифікаційна гарячка большевицьких імперіалістів» та ін. Ці праці та спогади були вміщені у збірнику «Ідея і Чин», що був виданий Товариством колишніх вояків УПА у 1986 році за кордоном. Сьогодні їх доцільно перевидати в Україні, адже вони мають не лише історико-документальну, але й неабияку виховну та політичну вартість.
До 1948 року Осип Дяків працював в Головному осередку пропаганди проводу ОУН на рідних землях. Він пише, друкує, видає під відомим і поширеним псевдонімом «Горновий». Зокрема, ним опрацьовуються перспективи боротьби, де Осип Дяків звертає увагу на високу мораль українського самостійницького руху. У 1948 році Роман Шухевич призначив Осипа Дяківа головою проводу ОУН Львівського краю, і «Горновий» входить у тісну співпрацю з Головним командиром УПА «Тарасом Чупринкою» (Роман Шухевич), що підпільно замешкав у підльвівській Білогорщі. Сам Осип Дяків оселяється в головній своїй криївці неподалік села Велике Поле, теж поблизу Львова.
У жовтні 1949 р. О. Дяків-Горновий», як член Проводу ОУН на українських землях і журналіст, поряд з іншими представниками керівництва підпілля, підписав відоме «Звернення воюючої України до всієї української еміґрації, в якому закликалося всіх українські організації припинити чвари і роздори, об’єднатися і належно репрезентувати український народ та його збройну боротьбу докласти усіх зусиль для допомоги, поширюючи правду про ситуацію в СССР, організуючи широкий фронт поневолених і загрожених більшовизмом народів.
Осип Дяків став лицарем Української повстанської армії, адже відзначений Срібним і Золотим хрестами заслуги УПА. Загинув Осип Дяків-Горновий 28 листопада 1950 року в лісі біля с. Великого Поля у бою із загоном НКВД.
Література
Дзьомба Н. Як земляк спровокував нам волю [Текст] / Н. Дзьомба // Вільне життя. – 2010. – 24 верес. – С. 2.
Дяків Осип Васильович «Горновий» [Текст] // Свобода. – 2021. – 11 черв. – С. 1, 2.
Жук Г. Осип Дяків-Горновий: через мужність – у безсмертя [Текст] : [діяч ОУН, публіцист] / Г. Жук // Вільне життя. – 2017. – 20 жовт. – С. 3.
Жук Г. Осип Дяків – провідник українського націоналізму [Текст] : до 100-річчя від дня народження / Г. Жук // Свобода. – 2021. – 9 черв. – С. 6.
Осип Дяків [Текст] // Тернопільщина – визначні постаті національно-визвольного руху / упоряд. С. Волянюк, Є. Філь. – Тернопіль : Савчук Т. В., 2018. – С. 26.
Козінчук І. «Долі нескорених…» [Текст] : [вечір пам’яті Осипа Дяківа] / І. Козінчук // Свобода. – 2017. – 17 лист. – С. 3.
Пархомчук Я. Проростає маками кров повстанця: про О. Дяківа та його побратимів [Текст] / Я. Пархомчук // Свобода. – 2004. – 14 вер.
Попович В. Ідеолог націоналізму Осип Дяків: «Народ наш стоїть на такому рівні боротьби, чинить такий геройський і організаційний опір, що направду велика честь належати до такого народу» [Текст] / В. Попович // Номер один. – 2021. – 17 лют. – С. 12.
Смачило М. Воїн. Журналіст. Трибун [Текст] / М. Смачило // Вільне життя. – 2004. – 13 січ. – С. 3.
Смачило М. Шлях Горнового [Текст] / М. Смачило // Вільне життя. – 2005. – 28 лист. – С. 6.
Тучапський, Я. Із забуття – у сяйво слави [Текст] : [про відкриття пам’ятника О. Дяківу-Горновому – провіднику ОУН, у с. Олесиному Козів. р-ну] / Я. Тучапський // Вільне слово. – 1997. – 22 бер.
Ханас В. Дяків-Горновий Осип – ідеолог боротьби ОУН, сотник УПА, публіцист [Текст] / В. Ханас // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. – Т. 1 : А-Й. – С. 552.
Чорній Н. Звитяжець української народної революції. Життя і діяльність члена проводу ОУН Осипа Дяківа [Текст] / Н. Чорній // Вільне життя. – 2011. – 1 квіт. – С. 6.
Шлях героя [Текст] : [про О. Дяківа-Горнового] // Рог В. Життя для України / В. Рог. – Київ : Діокор, 2003. – С. 46-48.