Кузеля Зенон (1882 – 1952)


Зенон Кузеля – український фольклорист, етнограф, бібліограф, мовознавець, лексикограф, історик, публіцист, редактор, видавець, просвітницький діяч.

Народився 23 червня 1882 р. в с. Поручин (нині – Бережанського району). Вчився у Бережанській гімназії, де очолював (з 1898) таємний гурток “Молода Україна”, редагував підпільні учнівські журнали, дописував до львівської газети “Діло”, здійснював перші етнографічні записи. Навчався у Львівському (1900 – 1901) та Віденському (1901 – 1906) університетах, де спеціалізувався зі слов’янської філології. Разом з тим став урядовим університетським перекладачем із слов’янських мов, секретарем відомого славіста професора Ватрослава Ягича, працював у Цісарському надвірному музеї та Музеї австрійської етнографії. Очолював у Відні студентське товариство “Січ” (1902 – 1904), співупорядник і співредактор (з М. Чайківським) виданого до 40-річчя цього товариства однойменного альманаху (Львів, 1908). Після закінчення зі ступенем доктора філософії університетських студій (додатково склав іспит з бібліотечної справи) працював у 1906-1909 рр. референтом слов’янського відділу в бібліотеці Віденського університету, редагував слов’ янську частину друкованого каталогу; очолював (1907 – 1909) відділ слов’янської бібліографії австрійського бібліографічного журналу, з 1906 р. постійно співпрацював із журналом “Ukrainische Rundschau”, що виходив у Відні. З 1909 р. – дійсний член НТШ у Львові. У 1909 – 1914 рр. працював у Чернівецькому університеті: викладав українську мову, керував бібліотекою, очолював слов’янський відділ. Редагував у Чернівцях газету “Україна” (1912 – 1914). Під час Першої світової війни емігрував до Австрії (м. Відень). Працював (1914 – 1916) у Віденському інституті Європейської історії (Юберсбергер), у “Культурній Раді”. У 1916 – 1920 рр. провадив за скеруванням Союзу Визволення України культурно-просвітницьку працю в таборі полонених у Зальцведелі (Німеччина), редагував таборові видання для українців “Вільне Слово” (з 6 липня 1918), “Шлях” (1919 – 1920). Із 1920 р. – в Берліні, де редагував газети Нове Слово” (1920 – 1921) і “Українське Слово” (1921 – 1923), друковану продукцію видавництва “Українська Накладня” та “Укр аїнське Слово”, директором якого був (за браком коштів останнє видавництво припинило діяльність 1926); працював кореспондентом щоденної газети “Діло” (м. Львів); співпрацював як технічний редактор у часописі “Літопис” (1923 – 1924). З 1926 р. – професор, з 1927 р. – надзвичайний член Українського Наукового Інституту (м. Берлін), редактор його бюлетеня “Kulturberichte” та інформаційного органу. У 1930 – 1936 рр. – голова, з 1936 р. – почесний голова Союзу Закордонних Журналістів. Після 1930 р. проживав у Франції. 1945 р. переїхав у Мюнхен, працював професором на кафедрі етнографії в Українському Вільному Університеті. У 1944 – 1952 рр. – Голова Комісії Допомоги Українському Студентству, яку сам заснував 1940 р. З 1945 р. – активний учасник (автор і видавець) підготовки першої частини “Енциклопедії Українознавства”. У 1949 – 1952 рр. очолював Європейську Централю НТШ. 1951 р. переїхав до Франції (м. Марсель поблизу Парижа), куди з його участю перенесено осідок НТШ. Дійсний член Історико-Філологічного Товариства у Празі, Української Вільної Академії Наук (очолював українську секцію). Ще студентом (1904) З. Кузеля разом з І. Франком, Ф. Вовком, П. Рябковим брав участь у науково-етнографічній експедиції на Бойківщину, організованій за дорученням НТШ у Львові й Товариства австрійської етнографії у Відні. Згодом досліджував українсько-румунські фольклорні зв’язки. Автор численних праць, у т. ч. випущених окремими виданнями: “Слов’янські балади на тему: хлопець перебирається в жіночу одіж або каже занести себе в мішку до кімнати дівчини, щоб її звести” (Відень, 1906), ”Угорський король Матвій Корвін” (Львів, 1906), “Наші сільські оповідачі” (Львів, 1908), “Про потребу і техніку збирання етнографічних матеріалів” (Чернівці, 1909), “Борис Грінченко як етнограф”, “Ціль і значінє студентських (кружкових) бібліотек” (обидві – Львів, 1910). Упорядкував і опублікував етнографічні матеріали, які зібрав Марко Грушевський: “Дитина в звичаях і віруваннях українського народу” (Матеріали до української етнографії. – Львів, 1906); цю працю високо оцінив І. Франко. Помер 24 травня 1952 р. в Парижі. 1962 р. вийшов за редакцією В. Яніва “Збірник на пошану Зе нона Кузелі” (Париж – Нью-Йорк – Мюнхен – Торонто – Сідней).

 

ЛІТЕРАТУРА:

Кузеля Зенон [Текст] // “Журавлина” книга: тернопільська українська західна діаспора: словник імен. / авт.-укл. Б. Мельничук., Х. Мельничук, Н. Совінська. – Тернопіль, 2001. – Ч. 2. – С. 104–106.

Погребенник В. Зенон Кузеля – визначний українознавець [Текст] / В. Погребенник // Тернопілля’95: регіон. річник. – Тернопіль, 1995. – С. 342–348.

Стасів Б. Зенон Кузеля [Текст] / Б. Стасів // Бережанська земля: історично-мемуарний збірник. – Торонто, 1998. – С. 294–295.