Людмила Регуш

Народилася 2 червня 1964 року у селі Верхняківці Чортківського району Тернопільської області.  Навчалася у Верхняківській початковій та Борщівській середній №1 школах. Закінчила Борщівський агротехнічний коледж. Працює бібліотекарем Верхняківської сільської бібліотеки та завідувачкою сільським клубом.

Вірші пише з юності. Завдяки співпраці з місцевими композиторами має пісні на власні тексти. Друкується у районній газеті «Галицький вісник», альманасі «Краю мій Борщівський, краю стоголосий», (Борщів, 2010, 2011 роки), у колективній збірці «Всі квіти землі для вас, вчителі» (Борщів, 2011рік). У 2010 році була обрана депутатом Борщівської районної ради. Член Борщівського районного літературно – мистецького об’єднання «Ліра». У 2024 році вірші авторки  увійшли до Альманаху літературних творів бібліотечних працівників Тернопілля “БібліоЛіт”.

Має дочку та сина, онуків. Проживає у селі Верхняківці.

УКРАЇНКА
У широкім полі, де жито високе,
Там дівча ходило гарне, карооке.
Вишита сорочка, разочок намиста,
У шовкових косах стрічечка барвиста.
Хто ти є і звідки, дівчинонько мила?
– Мене українкою мати народила!
У широкім полі жито колоситься,
Його доглядає гарна молодиця –
Вишита сорочка, хусточка біленька,
Тулить колосочки до свого серденька.
– Хто ти є ї звідки, молодице мила?
– Мене українкою мати народила!
Жито у коморі. Поле спочиває.
Вишиту сорочку бабуся вдягає,
Дістає із печі запашну хлібину
І кличе до столу всю свою родину.
Для усіх є місце в материнській хаті,
Тут усі щасливі і усі багаті.
Дітей до серденька мати пригортає,
А онук маленький бабусю питає:
– Розкажи, бабусю, як у світі жити,
Щоби рідну землю так, як ти любити?
Вона посміхнулась, бо душа зраділа,
Що життя, напевне, недарма прожила…
– Треба, любі діти, завжди пам’ятати,
Що вас народила українка-мати!

ОСІННЄ ТАНГО
Перегорну життя, мов календар,
Так недалеко в нім весна і літо.
Туди вернутись хочеться не раз,
Та молодості чашу вже допито.
Осіннє танго вітер виграє,
А лист опалий залюбки танцює.
Дари свої нам осінь роздає,
Бо знає, хто із нас чого вартує.

Сповільнює серденько вже биття,
А часу плин не можем зупинити.
Все далі ми від сонця і тепла,
Та хочеться ще мріяти й любити.
Осіннє танго вітер виграє,
А лист опалий залюбки танцює.
Нам осінь справедливо роздає –
Журбу і радість, хто чого вартує.

Хоч упаде з дерев останній лист,
Їх ще весна вбере в зелені шати.
А нам, Всевишній Боже, поможи,
Колись себе в онуках хоч впізнати.
Осіннє танго вітер дограє –
Щасливий той, хто музику цю чує,
То Бог нам по заслугах воздає,
Бо знає, хто із нас чого вартує.