с. Вікно Гусятинського району
Село Вікно, що на Гусятинщині розкинулося біля підніжжя Медоборів. Це село відоме не лише своїми унікальними карстовими озерцями-вікнинами, водою яких вмивався Іван Франко, а й багатою історією та видатними земляками. Так, наприкінці ХІХ століття Вікно належало знаному галицькому письменникові, правникові та послу (депутатові) австрійського сейму Іванові Федоровичу. Протягом 1883-1884 років Великий Каменяр жив у тутешньому маєтку дідича, писав його біографію. Федоровичі були прогресивними господарями, просвітянами, філософами, політичними мужами, культурними діячами, меценатами й передусім патріотами. Їхній внесок у розвиток культури Галичини неоціненний.
Засновницею даного музею стала жителька села Ганна Чемера. 40 років працювала вона фельдшеркою, акушеркою, патронатною медсестрою. Але завжди її захоплювало краєзнавство. Присвятила себе цій роботі, щойно вийшла на пенсію. За обов’язок вважала насамперед написати та видати книжку «Село Вікно: історія та сьогодення». У липні 2007 року Ганні Чемері вдалося нарешті втілити свою давню мрію – відкрити музей села. Назвала його історико-краєзнавчим «Незабутні імена». Коштами для ремонту приміщення допоміг нащадок роду Федоровичів, який живе нині в Польщі.
Музей налічує сім тематичних залів. Один з них розповідає про історію місцевої церкви, інші – про родину Федоровичів, українців, які опинились поза межами рідного краю. Чимало стендів повідомляють про односельців, які воювали в лавах Українських Січових Стрільців, в Українській повстанській армії або нині несуть службу в зоні проведення АТО. Облаштували й етнографічну залу «Наші обереги», відкрили виставку робіт вікнянських майстрів.
Усього виставили майже тисячу експонатів. Класифікувати їх Ганні Олексіївні допомагала вчитель історії Людмила Зброжик. Є багато унікальних старожитностей. Ось образ «Ісус Христос навчає з човна», який написав, як тут кажуть, перший художник села Семен Намака 1826 року. Одну з ікон виконано на шкірі, вона була родинним раритетом активного просвітянина Степана Камінецького.
Неабияку зацікавленість у відвідувачів викликають побутові речі селян. Бо де ще нині побачиш, скажімо, нецьки, які використовували і для заквашування для тіста, і для купання дітей, праник, гасову лампу, старе залізко тощо. Вдалося відтворити й інтер’єр подільської хати ХІХ ст. з бамбетлем, скринею, колискою, куфром, вишитими подушками, рушниками. Навіть криничний журавель поставили.
Важливо, що кожна представлена в музеї річ, світлина, документ — живе свідчення долі конкретних односельців. Так, обрус, вишитий чорними та білими нитками, нагадує про сім’ю, з якої в УПА загинуло аж троє осіб. Ще один експонат засвідчує, як радянський режим люто ненавидів українське: лише за те, що поклали вінок на могилу січових стрільців на початку 1950-х років, 16 вікнянців репресували.
Прикметно, що історико-краєзнавчий музей у Вікні відвідують не лише місцеві учні й дорослі. За майже десять років його існування тут побували екскурсанти з багатьох куточків країни та з-за океану, часто навідуються польські туристи.
Література
Ганна Чемера : «Життя пройшло як зорепад» [Текст] : [бесіда з директором музею] // Свобода. – 2011. – 27 квіт. – С. 10.
Гулей І. Тут нація пізнає себе [Текст] : [про музей у с. Вікно Гусятинського р-ну] / І. Гулей, Г. Іванцова // Вільне життя. – 2014. – 21 листоп. – С. 4-5.
Музей історії села Вікно [Текст] // Музеї Гусятинщини / авт. тексту О. Гофман. – Гусятин : Стецюк Я. Ф., 2009. – С. 12.
Шот М. В експозиції – нецьки для закваски [Текст] : фельдшер Ганна Чемера з Тернопілля створила сільський музей, який відвідують екскурсанти з-за океану / М. Шот // Урядовий кур`єр. – 2016. – 18 трав. – С. 11.
Шот М. Фельдшер, який створила сільський музей [Текст] // Шот М. Життємір / М. Шот. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2021. – С. 342-344.
