30 жовтня на Тернопільщині народився Михайло Бойчук– художник світового рівня, основоположник українського монументального мистецтва, заснованого на національних традиціях.
У долі художника цікавим є те, що він, здається, був учасником усіх подій свого часу. Його “творче Я” народжувалося в епіцентрі історико-культурних подій: він був присутній у Кракові – центрі становлення нового національного мистецтва Польщі, у Парижі – центрі загальноєвропейських пошуків нового напрямку розвитку, у Києві під час вибуху нового мистецтва та мрій про революцію у мистецтві.
Пройшовши тернистий шлях науки Михайло Бойчук створив новий монументальний стиль. Він учив, що монументальне – це не просто велике чи площинне, це – простота рисунка, вишукане тло, граційна ритмічність композицій.
Новий український стиль мав стати національним за духом та глибоко увійти у повсякденний побут людини на всіх можливих рівнях. З душею реформатора, революціонера, Михайло Бойчук, ставши фундатором і керівником монументальної майстерні впроваджував у життя концепцію української школи фрескового живопису, зверненого до сучасних проблем життя, до боротьби за нову Україну. Школа ця отримала назву “бойчукізм”, а її послідовників називали “бойчукістами”.
Його творчість просякнута прагненням відродити мистецьку традицію на основі візантійського фрескового живопису та традиціях Давньої Русі. Він ілюстрував книги, провадив реставраційні роботи у Львові, в усипальниці родини Розумовських і давнього іконостасу в їхній церкві у Лемешах (на Чернігівщині), відновлював фрески Софійського собору в Києві та Успенського в Чернігові, створював нові фрескові ансамблі. Працював над художнім оформленням вистав Леся Курбаса. Разом з учнями здійснив розписи Луцьких казарм у Києві.
Розвиваючи ідеї національної художньої спадкоємності та гуртуючи навколо себе однодумців (Т. Бойчук, С. Налепинська-Бойчук, К. Гвоздик, В. Седляр, І. Падалка), М. Бойчук став не тільки корифеєм монументального стилю, а й фундатором вищої художньої освіти в Україні.
Тим часом у пресі почали з’являтися звинувачення в тому, що художник далекий від соціалістичного реалізму, що монументалізм, розрахований на широке коло глядачів, потрібний йому лише для антипролетарської агітації. А візантизм – це пропаганда релігійного опіуму. Однак таких звинувачень для початку переслідувань було замало. Аби знищити М. Бойчука і всю його школу, потрібні були вагоміші аргументи. І вони знайшлися: “колишній офіцер австрійської армії, професор Київського художнього інституту Бойчук є одним із керівників націонал-фашистської організації…”
25 листопада 1936 р. М. Бойчука заарештували. Слідство найбільше цікавилося зв’язками художника з митрополитом графом А. Шептицьким. У звинувачувальному висновку Бойчук поставав як “активний учасник контрреволюційної націонал-фашистської терористичної організації”, тому підлягав судові Військової колегії Верховного суду СРСР. Вирок – розстріл. Його було виконано в Києві 13 липня 1937 р.
Після арешту митця практично всі його твори знищили. Деякі з них дійшли до нас лише у фотографіях. Але й залишки свідчать про його унікальне обдарування.
Михайло Бойчук та його творчий здобуток зайняли почесне місце в історії мистецтва України.
Його ім’ям названі вулиці міст, а в Тернополі засновано обласну мистецьку премію імені Михайла Бойчука.
Ім’я Михайла Бойчука надано Київському інституту декоративно-прикладного мистецтва й дизайну, а також Тернопільській художній школі.
Про відомого краянина М.Бойчука та інших відомих художників з Тернопілля читайте на ресурсі “Вони прославили наш край. Живопис” ->
Про історію родини Бойчуків, яка дала світові визначних художників Михайла і Тимофія, читайте у дайджесті “Славетні тернопільські родини” ->
