Олександр Довженко – український режисер, письменник, кінодраматург, художник.
Він здобув фах вчителя, працював карикатуристом та ілюстрував книги, а світову славу здобув своїми фільмами. Cлужив в армії УНР, пережив німецьку окупацію, радянський концтабір і польський полон, а згодом зняв стрічку, яку ЮНЕСКО назвала одним з п’яти головних фільмів у світовій історії.
Народився 10 вересня 1894 року в містечку Сосниця на Чернігівщині. Займався викладацькою діяльністю. В 20-х роках був тісно пов’язаний з партією «боротьбистів», працював у радянському консульстві в Варшаві та Берліні. У Німеччині студіював малярство. У 1923 році О.Довженко повертається в Україну. Доля заносить його до Харкова, на той час столиці України, де він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором.
На тридцять третьому році життя О.Довженка круто змінюється. Він приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм «Ягідка кохання», що мав комедійний характер, але Олександр Петрович ніколи не зараховував його до свого творчого доробку.
Точкою відліку свого кінематографічного життя він справедливо розпочинав зі стрічки «Сумка дипкур’єра», в якій окрім всього ще знявся і в ролі кочегара.
Мрією О.Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» — історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», — казав митець. Наступною роботою О.Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики — «Земля». Цей фільм — гімн життю — було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів. Фільм, у якому О.Довженко звернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина і земля, старе і нове — уже знімався на Київській кінофабриці, яку тільки розпочали будувати. В цей час на її території Довженко і закладає свій знаменитий сад.
На початку 1933 року залишає Київську кінофабрику. За кіноповість «Україна в огні» його звинуватили в націоналізмі, вислали до Москви, і він уже ніколи не працював на рідній землі, за якою дуже тужив. Згодом разом з дружиною Ю.Солнцевою та письменником О.Фадєєвим вирушає на Далекий Схід. Мета поїздки — створення сценарію про східні рубежі країни. Результатом творчого відрядження став фільм «Аероград». Напередодні війни працює над фільмом «Щорс», з основною темою — народ у війні. За цю роботу митець був удостоєний Державної премії СРСР.
Із початком війни змінюється і життя О.Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Під час Другої світової зняв серію агітаційних фільмів про Україну (“Визволення” (1940), “Битва за нашу Радянську Україну” (1943), “Перемога на Правобережній Україні” (1944)), а після – поставив стрічку «Мічурін» (1948).
У 1950-х Довженко чимало викладає та виношує плани таких фільмів як «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна», які дознімаються дружиною Ю.Солнцевою вже після смерті кінорежисера.
Незадовго до смерті Олександр Петрович (25.11.1956 р) залишив такий запис у своєму щоденнику: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі». Поховали Олександра Довженка на Новодівичому цвинтарі у Москві.
Пропонуємо до перегляду книги, що висвітлюють літературну, художню та кінематографічну спадщину Олександра Довженка, його творчі задуми, дають уявлення про долю митця та внесок у розвиток української і світової культури.
Переглянути підбірку “Олександр Довженко- письменник і талановитий кінорежисер” ->
