Олександра Барбакар

Авторка віршів народилась 26 квітня 1986 року в мальовничому селі Дуплиська Чортківського району Тернопільської області.

Навчалась у місцевій початковій школі, а згодом до 9 класу здобувала освіту в Дзвиняцькій загальноосвітній школі. Закінчила Заліщицький коледж імені Є.Храпливого,  здобувши професію програміста. Але жодного дня не працювала за спеціальністю, бо душа лежала до спілкування і праці з людьми.

У 2017 році почала працювати завідувачкою Народного дому с. Дуплиська і за сумісництвом бібліотекарем філії рідного села.

Вірші писала змалечку, дуже любить читати книги. Свої вірші авторка публікує у соціальних мережах, бере участь у різних поетичних конкурсах, отримала понад тридцять грамот та відзнак. У 2024 році вірші авторки увійшли до Альманаху літературних творів бібліотечних працівників Тернопілля “БібліоЛіт”

ДОЛІ ПИШУТЬСЯ НА НЕБЕСАХ
А долі пишуться на небесах,
І вже, напевно, з тим змиритись треба.
Ідемо по житті, долаючи свій страх,
Та сил й терпіння, просимо у неба.

У кожного з нас доля нелегка
І одночасно – сум і власне щастя.
Та добре, як підтримки є рука.
І осуду не буде нам зненацька.

Як добре, коли поруч є лиш ті,
Які уміють разом з вами сумувати.
І крок за кроком йтимуть по житті,
І не дозволять світ ваш зруйнувати.

Я не дивуюся нічому вже давно.
І від життя беру своє… і навіть більше.
Бо знаю лише я, які були важкі шляхи,
Лиш тільки я та мої найрідніші…

МОЄ РІДНЕ СЕЛО
Моє село – колиска мого роду,
Де квіти запашні цвітуть,
Що їх садила мати біля хати,
І звідки я пішла у свою путь.

Моє село з зеленими садами,
Де подих матіоли стелиться вночі.
Там, де дитинство все пройшло з роками,
Яке це було щастя, в мирі живучи!

Я пам’ятаю вечори весняні,
Надвечір цвіркунів далеко чуть.
А над водою – верби кучеряві.
Та чорнобривці з айстрами цвітуть.

Моє село –ти найкраще в світі,
Така краса буває тільки тут.
Там, де дерева гнуться в верховітті,
І люди лиш найкращі тут живуть.

Моє село – це Дуплиська прекрасні!
Тут все моє життя, моя любов,
А ще ті дні – такі погожі, ясні,
Що хочеться в той час вернутись знов.

Моє село – маленька Батьківщино,
Ти серцю найдорожчий рідний край!
Моє село – ти частинка України,
Благословенне Богом будь і процвітай!..

СТАРІСТЬ ІЗ ЖУРБОЮ ОБНЯЛАСЬ
А старість із журбою обнялась,
Ось так непрохано прийшла у гості
І тихим щемом в серці розлилась,
Бо вже літа крокують на помості.

Усе минуло швидко… І лиш мить
Залишилась у серці – аж до болю.
Бо час – як сокіл ясний – пролетить.
Так – ніби знову проситься на волю.

І повертаємось думками ми назад,
В той час, де молодість буяє.
Та світить вже на сході зорепад,
Паде… І вже назад не повертає…