Роздольський Осип
Непересічний внесок у розвиток рідної культури зробив Осип Роздольський – український фольклорист, педагог і перекладач.
Народився він 29 вересня 1872 р. в селі Доброводи, нині Збаразького району. Тут, а згодом у с. Берлині, тепер Бродівського району Львівської області, минуло дитинство майбутнього вченого. Філологічну освіту здобув у Львівському університеті, який закінчив 1897 р. Ще студентом почав збирати народні казки й легенди. Його наукове зацікавлення підтримали І. Франко та В. Гнатюк, етнографічна комісія НТШ залучила до співпраці.
Після закінчення університету О. Роздольський працював викладачем грецької й латинської мов, класичної літератури в гімназіях Перемишля (нині Пшемисль), Львова, Коломиї. Педагогічну роботу поєднував з науковою та перекладацькою.
Видання “Галицькі народні казки” (Т. 1 – 1895; Т. 2 – 1900) принесло йому визнання, викликало схвальні відгуки не лише в українській, а й у закордонній періодиці. Через деякий час вийшли нові збірники – “Галицькі народні новели” (1900) та “Галицько-руські народні мелодії” (1906 – 07). Він збирав фольклорно-етнографічні матеріали у селах Галичини та Східної України. На Чернігівщині, куди вчений прибув у червні 1914 р., його застала Перша світова війна. Осипа Роздольського, як австрійського підданого, відправили на поселення в Уральськ, а згодом у Симбірськ. Тільки 1918 р. він зміг повернутися до Львова, де продовжував фольклористичну діяльність.
У 1926 р. його обрано членом Етнографічної комісії Академії наук України. З 1930 року він – дійсний член Наукового Товариства імені Т. Шевченка у Львові.
Фольклористична діяльність О. Роздольського тривала і в наступні десятиліття. Його, відомого вченого, залучили за радянських часів до наукової роботи у системі Львівського відділення Академії наук України. Він очолював фольклорну експедицію 1940 – 1941 рр. на Львівщині.
Ще одну грань діяльності О. Роздольського становить його праця в галузі перекладу. Крім класичних мов, він вільно володів німецькою та польською. З латинської українською переклав “Евтифрон” Платона, з української німецькою – новели В. Стефаника, драми Лесі Українки, кілька оповідань С. Васильченка, І. Франка.
Як перекладач О. Роздольський дебютував друком 1901 р. в журналі “Aus gumden Lungen” (“З чужих мов”) перекладів новел В. Стефаника “Камінний хрест”, “Синя книжечка”, “Виводили з села”.
Багато зусиль доклав учений для перекладу драматичних поем Лесі Українки. Збереглося по кілька редакцій творів: “Оргія”, “В катакомбах”, “Одержима”, “Три хвилини” та ін.
О. Роздольський прагнув популяризувати надбання української літератури німецькою. Він хотів перекласти всю новелістику В. Стефаника і шліфував зроблене до останніх днів життя.
Помер вчений 27 лютого 1945 р. у Львові.
ЛІТЕРАТУРА:
Маслій М. Осип Роздольський приніс європейське визнання національній етномузикознавчій науці [Текст] : [музичний етнограф, фольклорист, педагог] / М. Маслій // Нова Тернопільська газета. – 2013. – 13-19 лют. – С. 10.
Погребенник Ф. Осип Роздольський – знайомий і незнайомий [Текст] / Ф. Погребенник // Слово і час. – 1997. – № 9. – С. 28–30.
Сокіл Г. Роздольський Осип [Текст] / Г. Сокіл // Тернопіль. – 1993. – № 3. – С. 34–35.
130 років від дня народження Роздольського Осипа Івановича (29. 09. 1872 – 27. 02. 1945) – фольклориста, педагога і перекладача [Текст] // Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2002 рік: бібліогр. список. – Тернопіль, 2002. – С. 85–86.
Черемшинський О. За рекомендацією В. Гнатюка [Текст] / О. Черемшинський // Вільне життя. – 1992. – 2 жовт. – С. 2.
***
Роздольський Осип Іванович (29. 09. 1872 – 27. 02. 1945) – український фольклорист, педагог і перекладач [Текст] // УРЕ. – 2-е вид. – Київ, 1983. – Т. 9. – С. 430.
Роздольський Осип Іванович (29. 09. 1872 – 27. 02. 1945) [Текст] // Митці України: енцикл. довід. – Київ, 1992. – С. 497.
Роздольський О. І. (29. 09. 1872, с. Доброводи Збаразького р-ну – 27. 02. 1945, Львів) – педагог, фольклорист і перекладач [Текст] // Медведик П. Літературно-мистецька та наукова Зборівщина: слов. біогр. визначних людей / П. Медведик. – Тернопіль, 1998. – С. 196–197.