Темірханов Ярослав
(1995-2020)
«Dum Spiro Spero…» – такий життєвий девіз талановитого хлопця з Настасова Ярослава Темірханова. Доля відміряла йому лише 25 років земного життя та щедро наділила поетичним талантом.
Славко народився 25 червня 1995 року в селі Настасів, що неподалік Тернополя. Хлопчик від народження був здоровим, однак у дворічному віці з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого були пошкоджені хребет і більшість внутрішніх органів. З лікарні він повернувся без однієї нирки та в інвалідному візку. Освіту здобував спочатку у спеціалізованому садочку № 8 м. Тернополя, а потім індивідуально – у Настасівській ЗОШ І-III ст., яку закінчив у 2013 році.
Славко, незважаючи на проблеми із здоров’ям був дуже активним: любив майструвати, вишивав, малював, допомагав матері куховарити, консервувати. І, звісно ж, поезія. У своїх віршах писав про нерозділене кохання, життєві сенси, мрії та сподівання, любов до друзів та рідних. Твори публікував у соціальних мережах. Читаючи вірші Ярослава Темірханова, відзначаємо зрілість (враховуючи вік поета) його творів. Видно, що кожен вірш для Славка дуже особистий і ще глибше пронизує єство, коли знаєш біографію його автора.
Через різке погіршення стану здоров’я відійшов у вічність 7 листопада 2020 року.
Тож хай у всіх, хто знав Ярослава Темірханова, залишиться світла пам’ять про нього, а поціновувачі віршованого слова відкриють для себе ще одну зіроньку на літературному небосхилі, яка, однак, так рано згасла.
* * *
Про що мовчу? Ніхто не знає…
Про що думки, лиш знаю я.
Чому я душу закриваю
В кімнаті, де нічо нема?
А відповідь моя банальна,
А відповідь така проста:
Я душу хочу врятувати
Від з’яви чорного крила.
Моя душа тремтить від болю,
Тремтить від зради і ножа,
Не відпущу її на волю, –
Вона загине, знаю я…
Її збираюсь врятувати,
Частинки атомів зібрати,
Хоч ця робота непроста,
Та знаю: справлюсь з нею я.
А зараз я одне лиш знаю:
Що без душі я ролі граю,
Але найважча роль така:
Зробити вид, що є душа…
Як допустив таке? Не знаю!!!
Напевно, часто довіряю,
Хоч знав: не треба довіряти…
Треба було спостерігати…
І душу я тепер ховаю,
Нікому вже не довіряю…
Такий урок отримав я,
Який буде на все життя…
13.ІІ.17 р.
* * *
Чому все так? І як з тим жити?
Чому закритий у тюрмі?
Тюрма із плоті й крові зшита,
Довічний дім тепер мені…
Чому все так? Цей біль пекельний,
Душа палає у вогні,
Коли згадаю я події,
Які були лишень у сні…
Чому все так? Три слова мука…
Запитуєш, чи я люблю,
А я мовчу, бо біль й розлука
Ідуть зі мною по життю.
Чому все так? І що робити,
Коли обмеження самі?
Хотілось просто жити,
Щоб наяву, а не у сні…
Я знаю, як буває важко
Сказати ці слова прості:
«Тебе люблю я, моя пташко,
Ти найдорожча у житті…»
13.05.2020 р.
Література
Тімерханов Я. Поки дихай, надіюсь: поезії / Я. Тімерханов; передм. І. Миколіва. – Тернопіль, 2020. – 32 с.