Живописець Михайло Мороз, за влучним висловом критика М. Островерхи, був “аристократом українського колориту” в малярстві. Барвисті, українські за характером твори М. Мороза нині оздоблюють офіси найвищих урядових осіб на Заході – президента США у Білому Домі, канцлера Баварії, прем’єр-міністра Канади в Оттаві, Кардинальську Палату патріарха Йосифа Сліпого у Ватикані. Живучи в США, наш земляк маніфестував свою приналежність до культурних та духовних традицій українського народу. Це був митець на рідкість шляхетної, патріотичної постави, гаряче зацікавлений долями своєї землі й народу. Але ще й донині його творчість майже невідома на батьківщині.
Народився Михайло Мороз 7 липня 1904 р. в с. Пліхів, тепер – Бережанського району, в селянській родині. У рідному селі закінчив народну школу. В червні 1919 р. 15-літній юнак вступив до УГА. Повернувся додому в 1920 р. З допомогою старшого брата підготувався і склав іспити зрілості за гімназійний курс. У дев’ятнадцятирічному віці, після закінчення школи, навчався малярству у відомого художника Олекси Новаківського.
Творчість Михайла Мороза можна умовно розділити на три етапи. Перший – це роки навчання (1923 – 1928) і пізніше – тісної творчої співпраці із Мистецькою школою О. Новаківського (1930 – 1935). Другий етап – час самостійної творчості у Львові, а з 1939 р. – в Космачі (1935 – 1944). Третій – період міграції (1944 – 1993).
Роки навчання у школі О. Новаківського відіграли в житті митця надзвичайно важливу роль, формуючи фактично напрям усієї його подальшої творчості. М. Мороз був одним із найталановитіших, улюблених учнів О. Новаківського.
Коло зацікавлень “раннього” Мороза – це, переважно, етюди з Гуцульщини. Космач із його неповторними гірськими краєвидами та своєрідністю народного гуцульського побуту глибоко вразив творчу уяву М. Мороза. Перлиною ранньої творчості художника є невеликий етюд старої “горішньої” церкви у Космачі, датований 1926 р.
Після кожного виїзду до Космача М. Мороз показував свої твори на звітніх осінніх виставках школи, які влаштовували в Академічному домі у Львові. Тут, на першій виставці учнів школи в жовтні 1926 р., відбувся його творчий дебют. Понад 20 невеликих олійних творів позначених, як вважала критика, ще впливами школи. Згодом він виставляв свої учнівські твори на другій виставці школи у жовтні-листопаді 1928 р. Ця виставка, яку відкрив Митрополит Шептицький у присутності численних культурних діячів Галичини, мала такий великий успіх, що її із заздрості знищила в залах Академічного дому польська шовіністична молодь. Згаданою виставкою фактично закінчилося учнівство М. Мороза в Школі О. Новаківського. 1928 р. він як кращий учень школи отримав від Митрополита стипендію і виїхав для поглиблення мистецьких студій до Парижа.
Два роки перебування у Парижі, навчання в Академії Жульєна, а згодом у Національній школі мистецтв чимало дали молодому художникові. Він багато малював, відвідував музеї, виставки модерністів, познайомився з Анрі Матіссом та Антуаном Бурделем, захоплювався малярством Сезанна. Влітку їздив на узбережжя Ла-Маншу. Там відкрив для себе красу морської стихії, яка поруч із темою гір стала його пристрастю в малярстві.
Повернувшись із Парижа до Львова, М. Мороз не поривав із Школою О. Новаківського, відвідував лекції рисунка.
Незабаром вибився у число найсильніших учнів школи, виконував обов’язки асистента О. Новаківського. Водночас систематично виставляв свої твори на численних професійних виставках. Перша така виставка відбулась у грудні 1930 р. в Коломиї, згодом, у 1930 р. – у Станіславі, Стрию, Самборі, Перемишлі, а в 1933 р. – у Бережанах, Підгайцях, Тернополі. Скрізь твори М. Мороза критика відзначала у числі найсильніших.
У 1931 р. митця запросили взяти участь у першій виставці Асоціації Незалежних Українських Митців (АНУМ), що гуртувала найбільш авангардові творчі сили тогочасної України. Проте надалі до АНУМу М. Мороз не примкнув. Разом з товаришами по школі він виступив у молодіжній групі “Руб”. Дебют цієї групи відбувся в 1932 р. В рецензії на виставку один із критиків виділив М. Мороза як “талановитого митця” і “грізного суперника свого вчителя” (О. Новаківського).
Після смерті вчителя у житті М. Мороза почався новий етап: десятиріччя (1935 – 1944) творчої праці під опікою великого мецената української культури А. Шептицького. Відомо, що митець створив тоді серію портретів відомих духовних та світських діячів. Серед них портрети А. Шептицького, Й. Сліпого, полковника А. Мельника, а також ряд пейзажів.
У 1944 р. художник був змушений разом із родиною залишити батьківщину і виїхати за кордон. Розпочався час еміграції. М. Мороз поселився спочатку у Словаччині, потім у Німеччині, а 1949 р. переїхав до США і замешкав у Нью-Йорку.
Після десяти років наполегливої праці в Америці влаштував п’ять персональних виставок. На його полотнах були змальовані Нью-Йорк, переважно гори і море: “Гора Гантер”, “Пляж Джоунс”, “Індійська гора”, “Тиха вода. Ріка Скогарі”, “Морська вета. Бар Гарбор”.Навесні 1990 р. в Нью-Йоркському Українському музеї відбулася ретроспективна виставка творів М. Мороза з нагоди його 85-ліття. Було експоновано 82 праці, переважно олійні. Його картини мали вже інший характер і були звернені здебільшого до українських глядачів.
Спроба акліматизувати свою творчість в американському середовищі, здобуття її широкого визнання – це лише один із аспектів багатогранного Морозового творчого життя.
Якщо порівняно легко пояснити труднощі, з якими художник завоював собі ім’я й авторитет на чужині, то можна також пояснити нехтування його творчістю на рідній землі, де вистачало звинуватити митця у “буржуазному націоналізмі”, “формалізації”, аби позбавити його права не тільки на творчість, а й на саме існування. В численних виданнях з мистецтва, що виходили впродовж 60 – 70-х років, навіть не згадували ім’я цього художника.
Сам митець стверджував, що залишив в Україні понад 800 малярських творів і кілька тисяч рисунків. Дорожив ними, побивався їхньою долею, вважаючи їх страченими більшовицьким режимом.
Справді, в 1952 р. під час сталінської “чистки” фондів Національного музею у Львові, серед інших тисяч творів було знищено 14 малярських полотен М. Мороза. Збереглися лише ті твори, що перебували в приватних колекціях.
Помер Михайло Мороз 27 вересня 1993 р. в Нью-Йорку, там і похований. Творчий спадок митця – понад 500 цінних картин зберігається в родині покійного.
ЛІТЕРАТУРА:
Вітвицький О. З “пантеону славних” [Текст] : [в держархіві області експонується виставка “Майстер пензля”, присвяч. 95-річчю з дня народження художника] / О. Вітвіцький // Свобода. – 1999. – 10 лист.
Волошин Л. Михайло Мороз [Текст] : рання творчість / Л. Волошин // Образотворче мистецтво. – 1995. – Ч. 2. – С. 22–24.
Гординський С. Михайло Мороз [Текст] / С. Гординський // Бережанська земля : історично-мемуарний збірник. Т. 2. – Торонто, 1998. – С. 316-319.
Гриб А. Виставка земляка [Текст] : (в обл. краєзнав. музеї експонуються полотна М. Мороза) / А. Гриб // Вільне життя. – 1997. – 17 жовт.
Дуда І. Митці-тернополяни в діаспорі [Текст] : живописець Михайло Мороз / І. Дуда // Тернопіль. – 1994. – № 2–3. – С. 22.
Клим’юк М. Гуцульщина – візитна картка митця [Текст] : до 100-річчя від дня народження Михайла Мороза / М. Клим’юк // Вільне життя. – 2014. – 19 верес. – С. 6.
Костюк С. Творіннями живуть великі [Текст] : (на ознаку 100-річчя художника Михайла Мороза) / С. Костюк // Рада. – 2004. – № 8. – С. 69-70.
Лавренюк В. Малярство – то моя молитва [Текст] : (в обл. краєзнав. музеї експонується виставка творів М. Мороза) / В. Лавренюк // Свобода. 1997. – 18 жовтня.
“Малярство та моя молитва” [Текст] : [про художника XX ст. Михайла Мороза] // Лавренюк В. Храм у дзеркалі ріки : нотатки музейника. – Тернопіль, 2000. – С. 279-284.
Овсійчук В. Михайло Мороз в Римі [Текст] / В. Овсійчук. – Рим : [б. в.], 1993. – 56 с. – (Видання “Богословії” ; ч. 59).
Стецько В. Аристократ українського колориту [Текст] : [про художника М. Мороза] / В. Стецько // Свобода. – 2009. – 17 лип. – С. 8.
Певний Б. Вітавізм Михайла Мороза [Текст] / Б. Певний // Сучасність. – 1993. – № 5. – С. 130–191.
***
Дем’янова І. Мороз Михайло Ілліч (07.07.1904-27.09.1992) – художник / І. Дем’янова, І. Дуда // ТЕС. – Тернопіль, 2005. – Т. 2. К-О. – С. 562.