2 лютого 1845 року Народився Іван Пулюй в містечку Гримайлів Скалатського повіту на Тернопільщині.
Після закінчення з відзнакою гімназії у 1864 році, виконуючи волю батьків, Іван Пулюй рушив пішки до столиці Австро-Угорщини, де вступив на теологічний факультет Віденського університету. Водночас як вільний слухач відвідував філософський факультет, де слухав лекції з фізики, математики та астрономії.
Теологічний факультет майбутній вчений закінчив з відзнакою у 1896 році. На хлопця чекав сан священика. Проте Іван обрав інший шлях – поглиблено вивчав фізику і електротехніку. Саме відкриття у цій галузі згодом піднесли його на вершину світової слави.
Юнак продовжив навчання на фізико-математичному відділенні філософського факультету. В 1873 році закінчив університет і почав працювати в ньому асистентом кафедри експериментальної фізики. У 1870 році він написав українською мовою «Молитовник». У тому ж році Пантелеймон Куліш запропонував перекласти разом з ним та Іваном Нечуєм-Левицьким українською мовою «Святе Письмо Нового Завіту», що вони і зробили.
З 1873 року Іван Пулюй працював асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у місті Фіюрмі (Хорватія). За короткий час молодий вчений здобув авторитет і підняв роботу фізичної лабораторії на високий рівень.
Восени 1875 року він виїздить до Страсбурга, щоб в університеті вивчати нову галузь науки – електротехніку. Пулюй з відзнакою захищає дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури», у якій опублікував результати досліджень температурної залежності в’язкості газів за що здобув ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету.
Після повернення зі Страсбурга до Відня доктор Пулюй працює у Віденському університеті на посаді приват-доцента, і, присвячуючи все більше часу проблемам електротехніки, продовжує займатися вивченням явищ в трубках. Успіх приходить досить швидко. Фізик винаходить так звану «лампу Пулюя» − прилад, в якій був встановлений антикатод. Лампа створювала невидиме випромінювання, яке можна було зробити видимим за допомогою барієво-платиново-ціаністого екрану.
Творча індивідуальність Івана Пулюя особливо проявилася в галузі електротехніки. Від удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп. Його лампи, набагато кращі від ламп Едісона, демонструвалися у 1884 році на всесвітній виставці в місті Штайєрі. Пулюй першим систематично дослідив «холодне світло», яке сьогодні має назву неонового. На виставці це відзначилося як велике технічне досягнення. Деякі промислово розвинені країни Європи запатентували запропоновану Іваном Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів, захищених від сильних електричних струмів. Корисним винаходом стала також переносна охоронна лампа, запатентована в 1881 році, яка тривалий час використовувалася у шахтах. За його участі в Австро-Угорщині було запущено кілька електростанцій на постійному струмі, а також першу в Європі електростанцію на змінному струмі в Празі.
Завдяки енциклопедичним знанням Іван Пулюй користувався великим авторитетом серед промисловців і громадських діячів. Спектр його дослідницької, педагогічної, публіцистичної та громадської діяльності був настільки широким, що в історії культури він зайняв цілу епоху. Загалом Іван Пулюй опублікував понад 50 наукових праць.
Помер славетний вчений 31 січня 1918 р. у Празі і похований на місцевому кладовищі. В Україну повернувся після проголошення незалежності – в пам’ятних дошках і постаментах, назвах вулиць та у біографічних трактатах вітчизняних дослідників.