Його називають ювеліром української пісні, Бахом у хоровій музиці, а музичний твір українця «Щедрик» став світовим символом різдвяних свят.
Микола Леонтович – український композитор, хоровий диригент та громадський діяч. Він автор геніальних хорових мініатюр, а його композиторське аранжування народних пісень здобуло славу в усьому світі.
Леонтович Микола Дмитрович народився 1 грудня 1877 року в селі Селевинці Брацлавського повіту Подільської губернії в сім’ї сільського священика. Раннє дитинство пройшло у селі Шершні Тиврівської волості Вінницького повіту. Початки музичної освіти Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі, був освіченою людиною, деякий час керував хором семінаристів. Мати, яка мала чудовий голос і любила співати, прищепила йому любов до української народної пісні. Брат Олександр і сестри Марія та Олена також з дитинства навчалися музики й стали співаками та музикантами.
У 1887 р. Микола Леонтович вступив до Немирівської гімназії, але у 1888 р., через брак коштів на навчання, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував нотний спів, міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах.
Наступний етап – Кам’янець-Подільська духовна семінарія. Закінчивши семінарію, Леонтович попри родинну традицію обрав шлях учителя. Уже восени 1899 р. в Чуківській школі він навчав дітей співів, арифметики, географії та російської мови. Був одним з небагатьох народних учителів в Україні, які в шкільній практиці використовували триголосий спів. Знавець старовинної хорової літератури, він добре опанував знамениті київський, подільський та інші розспіви, мелодику яких нерідко наближав до народних зразків. У 1901 р. видав першу збірку пісень. У 1903 р. вийшла «Друга збірка пісень з Поділля», присвячена М. Лисенкові. У 1904–1905 роках, під час літніх канікул, Леонтович складає при Петербурзькій придворній капелі іспити на звання регента хору.
Музична спадщина М. Леонтовича складає біля 150-ти творів. Він видав дві «Збірки пісень з Поділля» у власному аранжуванні. Найкращими його обробками народних пісень є пісні-реквієм «Із-за гори сніжок летить», «Козака несуть»; пісні «Ой з-за гори кам’яної», «Праля», «Женчичок-бренчичок», «Зашуміла ліщинонька» та хорові обробки «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Ой зійшла зоря» та інші. У його творчому доробку є незавершена опера – «На русалчин Великдень». Опера так сильно вразила видатного сучасного українського композитора Мирослава Скорика, що він вирішив її завершити, при цьому повністю зберіг автентичність музичної стилістики Леонтовича. Але вершиною його творчості вважаються «Щедрик», «Дударик» та «Літургія Іоанна Златоуста».
У кожного українця викликає особливе хвилювання й гордість знаменитий різдвяний «Щедрик», бо його майстерно оздобив Микола Леонтович. «Щедрик» М. Леонтовича мав величезний вплив на розвиток української та світової культури. У світі існує понад 1000 варіацій мелодії «Щедрик» – від хорової й симфонічної до джазової та аранжування у стилі рок. Немає жодного хору в світі, який не мав би у своєму репертуарі «Щедрика» М. Леонтовича. Мелодію «Щедрика» обрали музичною заставкою американського радіо на різдвяні та новорічні свята. Ця мелодія лунає в кінофільмах «Один дома», «Міцний горішок», «Гаррі Поттер», «Сімейка Адамсів» та ін. Мелодію «Щедрика» використав у своїх творах видатний американський композитор і диригент Леонард Бернстайн (1918-1990). Ритм «Щедрика» набивають м’ячами американські баскетболісти. «Щедрик» М. Леонтовича надихнув відому сучасну українську письменницю Ірен Роздобудько написати роман «Прилетіла ластівочка». В 2016 році проводився радіо-флешмоб з виконання «Щедрика» у форматі естафети, приурочений 100-річчю з дня його першого офіційного виконання. Він тривав 76 днів. У ньому взялили участь понад 180 виконавців з 10 країн – України, Польщі, США, Туреччини, Фінляндії, Росії, Іспанії, Румунії, Канади, Словаччини.
«Щедрик» Миколи Леонтовича співають на багатьох мовах світу. Його мелодія лунає у грудні й січні кожного року на площах європейських міст.
Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Ряд його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України. Після приходу більшовиків Леонтович деякий час працює у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, разом з композитором і диригентом Г. Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків. Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 р. денікінцями, які почали переслідувати українську інтелігенцію й шукали Леонтовича, щоб його заарештувати, змушений тікати до Тульчина. Засновує у Тульчині першу музичну школу. 1919–1920 рр. працює над першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Б. Грінченка. Восени 1920 р. в Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом К. Стеценка та П. Тичини як другого диригента. В репертуарі колективу були й твори Леонтовича: «Щедрик», «За городом качки пливуть», «Моя пісня» та ін.
Життя композитора трагічно обірвалося в ніч з 22 на 23 січня 1921 року. Повертаючись додому, Микола Дмитрович завернув у село Марківці, щоб провідати свого батька, який служив там священником. Саме у батьківському домі його на світанку застрелив невідомий, якого пустили переночувати до хати. Миколі Дмитровичу Леонтовичу було 44 роки.