Станімир Осип
1890-1971
Осип Станімір – один із тих українців, які зі зброєю в руках самовіддано боронили незалежність та соборність України ще на початку ХХ століття.
Народився 21 квітня 1890 року у селі Ладичин Тернопільського повіту Закінчив народну школу в рідному селі, а в 1904-1912 роках отримав освіту в Тернопільській гімназії. Після цього пішов на службу до австро-угорської армії у 27-й піхотний полк, закінчив офіцерську школу в Любляні (нині Словенія). З початком Першої світової війни брав участь у бойових діях проти російських військ, отримав звання лейтенанта й оберлейтенанта. В одному з боїв 14 лютого 1915 року потрапив у полон і більше ніж два роки провів у таборах за Уралом і в Сибіру.
Дізнавшись про початок більшовицької революції в 1917 та створення Української Центральної Ради, Осип із товаришами утік із табору й приєднався до українізованої військової частини. Після восьмиденної подорожі галичани прибули до Києва та вступили до організованого тут Галицько-Буковинського комітету. Але дуже скоро більшовики почали збройну агресію проти УНР. Станімір разом з іншими галичанами взяв участь в обороні Києва від муравйовців. Та після відступу Центральної Ради з українським військом на Волинь, вони повернулися до Галичини. Завершення Першої світової війни й розпад Австро-Угорщини застав Осипа Станіміра на італійському фронті. Зібравши понад тисячу військо- виків-українців, він вирушив ешелоном до Галичини, де починалася війна між Польщею та Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР). Станімір приєднався до лав 8-ї Самбірської бригади Української галицької армії.
Під час польсько-української війни 1918-1919 років Осип взяв участь у боях під Хировом, Перемишлем, Городком, Судовою Вишнею, у Вовчухівській і Чортківській офензивах. Але під тиском переважаючих сил ворога в липні 1919- го довелося відступити на Поділля, з’єднавшись із дієвою армією УНР. Разом наддніпрян ці й галичани провели наступ проти більшовиків на Київ. Увечері 30 серпня 1919 року сотник Осип Станімір на чолі 2-го куреня 8-ї Самбірської бригади УГА одним із перших вступив до визволеної столиці України.
Подальша доля Галицької армії була тяжкою – запеклі бої проти білогвардійців, епідемія тифу. Вимушений перехід на бік білих, потім червоних, зрештою, спроба приєднатися до Армії УНР у квітні 1920-го і роззброєння поляками. Та Осип Станімір зумів таки дістатися Дієвої Армії УНР і вступити на службу до 5-ї Херсонської дивізії, з якою відбув кампанію 1920 року проти більшовиків. Однак конфлікт між наддніпрянським і галицьким політичними керівництвами розростався, і воїни-галичани отримали наказ залишити лави Дієвої Армії УНР. Станіміру разом із товаришами вдалося прорватися до Чехословаччини, де їх інтернували.
У міжвоєнний період Осип Станімір закінчив віденську Торговельну академію, займався кооперацією в Галичині (Підгайці, Дрогобич, Перемишль). Був одружений з Оленою Чайковською – другою донькою відомого українського письменника та громадського діяча Андрія Чайковського, яка 1927 року померла під час пологів.
Після Другої світової війни Станімір переїхав до Канади. 1966 року власним коштом видав спогади під назвою «Моя участь у визвольних змаганнях». Також він працював над книгами «Критична оцінка наших визвольних змагань» і «Значення першого Листопада», але не встиг їх завершити. Пішов із життя 13 лютого 1971 року в Торонто, похований на цвинтарі Парк Лан.
Список літератури
Енциклопедія українознавства.Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. – Париж-Нью-Йорк : Молоде життя, 1955-1995.
Кушнерик Г., Мельничук Б., Пиндус Б., Щербак П. Станимір (Станімір) Осип. // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. – Т. 3 : П-Я. – С. 329-330.
Тишкевич М. «Ідея української державності» / М. Тишкевич // Сільський господар. – 2024 – 8 трав. – С. 6.