(1871-1929)
Лукасевич Євмен – лікар, дипломат, журналіст, видавець, громадський і державний діяч. Він був одним із перших вчених-медиків, що писав наукові медичні статті українською та уклав медичний словник-поліглот.
Народився Євмен Лукасевич 26 грудня 1871 року в містечку Біла Чортківського округу. Навчався в державній гімназії в Тернополі, де, за його словами «між учнями проявлялося дуже ярко національне самопізнання і національне життя. Вже від четвертої класи брав участь в учнівських потайних гуртках». Згодом хлопець навчався в Академічній гімназії у Львові та один рік – у Станиславівській гімназії. Після п’ятого класу продовжив здобувати освіту в Тернопільській гімназії. Лікарські студії розпочав у Львівському, згодом продовжив у Віденському університетах, з якого був відрахований за участь у студентських виступах.
Диплом лікаря Євмен Лукасевич отримав у Цюрихському університеті (Швейцарія). У 1900 р. переїхав до Києва. «Як українець доктор Лукасевич само собою дуже швидко нав’язав зносини з тоді порівняно ще нечисленними колами української інтелігенції у Києві та став улюбленим лікарем в українських родинах. Скільки разів зустрічалися ми з ним тоді у ліжок хворих, скільки відбули спільних нарад!» – згадував також відомий лікар та вчений Борис Матюшенко.
У 1905 р. в Харківському університеті отримав підтвердження чинності в Російській імперії диплома про лікарську освіту й розпочав у Києві трудову діяльність спочатку лікарем загальної практики, а від 1907 р. – лікарем-епідеміологом. Окрім медичної практики, брав активну участь у роботі всіх легальних українських організацій: належав до товариства, що гуртувалося довкола газети «Рада», відвідував українські видавництва, допомагав грошима театралам, письменникам та іншим інтелігентам. З початком Першої світової війни мобілізований на фронт як військовий лікар.
Після розпаду Російської імперії та революції Євмен Лукасевич разом з однодумцями організували спілку українських лікарів. Незважаючи на те, що більшість медиків була неукраїнська, ба займала вороже ставлення до українських колег, у спілку об’єдналося чимало лікарів-українців, що працювали у шпиталях та військових частинах Києва. Спілка провела з’їзд українських лікарів, на якому Євмена Лукасевича обрали редактором першого періодичного медичного часопису на Наддніпрянщині – «Українські медичні вісти». У журналі публікували наукові статті, офіційні розпорядження української влади, практичні поради. Євмен Лукасевич не лише редагував, але й був коректором та видавцем часопису.
Улітку 1918 р. Євмен Лукасевич очолив Надзвичайну дипломатичну місію Української держави в Берні, метою якої було встановити дипломатичні відносини ізі Швейцарією. У лютому 1919 р. Директорія УНР, яка прийшла на зміну Гетьманату, офіційно затвердила його послом при уряді Швейцарської Конфедерацїї. Перебуваючи на цій посаді, він докладав чимало зусиль для визнання України країнами Антанти, формування думки світової спільноти про УНР та її боротьбу за власне утвердження. За його сприяння друком вийшла низка видань з історії та етнографії України французькою мовою. Як дипломат налагодив зв’язок з інтернованими в сусідніх країнах українцями, які перебували в Альпах проїздом. їм посольство допомагало грішми, одягом, а деяким із них навіть посприяло повернутися додому, в Галичину. Тоді ж став представником УЧХ при Міжнародному Червоному Хресті в Женеві. Улітку 1919 р. залишив дипломатичну роботу й планував повернутися в Україну.
Через воєнні дії на початку 1920 р. тимчасово зупинився в Празі та Подебрадах, де морально й матеріально підтримував українських біженців. Улітку 1920 р. повернувся до Києва та отримав призначення товариша (заступника) міністра закордонних справ Директорії УНР, їздив із дорученнями до Відня й Праги. Восени 1920 р. переїхав до Польщі – зупинився в Тарнові, де виконував обов’язки міністра народного здоров’я й опікування Державного центру УНР в екзилі, займався організацією допомоги українським емігрантам та інтернованим у таборах. Наприкінці 1921 р. переїхав до Варшави та розпочав приватну лікарську практику. У 1921-1923 рр. також активно працював над згуртуванням українських емігрантів: став головою та скарбником Гуманітарної секції Українського центрального комітету в Польщі, підтримував його діяльність не лише реальними справами, а й матеріально.
Є. Лукасевич став одним із засновників та меценатом щоденної газети для емігрантів «Українська трибуна», яку видавав разом із О. Саліковським. Дописував до «Вістника спілки лікарських помішників на еміграції в Польщі». Пізніше відійшов від активної політичної праці, час від часу приватно займався лікарською практикою, заснував у 1928 р. шпиталь, яким керував до останніх днів.
Доктор медицини Євмен Лукасевич ніколи не полишав науку. Фактично все життя він працював над розвитком тих наукових питань, які були особливо важливими для української медицини й надавали їй національних рис – медичної термінології та медичної етнографії. Увійшов в історію як автор україномовного «Анатомічного словника» (1926), у якому загальні анатомічні терміни подаються шістьма мовами: латинською, українською, російською, польською, чеською та німецькою. Був автором ряду теоретичних студій із педіатрії, інфекційних хвороб, медичної етнографії. Співпрацював з українськими медичними часописами. Проте багато його праць залишилося в рукописах. Був активним учасником громадських організацій. Від 1907 р. — член Медичної секції Українського наукового товариства в Києві. Член товариства «Просвіта» і 10 вересня 1917 р. обраний головою київської «Просвіти». У квітні 1918 р. на установчому з’їзді Українського Червоного Хреста Є. Лукасевича, як одного із засновників, обрано до складу його Центрального комітету. Член Українського лікарського товариства у Львові (1924). У квітні 1929 р. Став дійсним членом Математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства імені Шевченка.
Усе життя Євмена Лукасевича – це добрий приклад, як треба любити Україну, обстоювати її гідність та незалежність, вірити в державну спроможність свого поневоленого народу. У його особі було органічне сполучення громадянина та лікаря. Доктор Іван Куровець у 1929 р. писав: «Був це визначний лікар, великого лікарського і загального знання, чоловік широких горизонтів, європеєць у цілім того слова значенні, а попри своє велике лікарське знання – визначний суспільний діяч, що служив ціле життя вірно українському народови, любив його цілим своїм єством і працював на всіх ділянках українського гуманітарного, культурного, економічного і політичного життя».
Література
Наукове товариство імені Шевченка і Тернопільщина (1873-1940) : Математично-природописно-лікарська секція: дійсні члени : бібліогр. покажчик / Департамент культури та туризму Терноп. облвійськадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка, Терноп. осередок НТШ ; уклад. Л. Оленич ; вступ. ст. М. Андрейчин ; відп. за вип. В. Бачинський ; ред. О. Раскіна. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2024. – 368 с.