Лушпинський Олександр
(1878-1943)
Видатний український архітектор Олександр Онуфрійович Лушпинський народився 11 липня 1878 року в селі Буцнів на Тернопіллі у родині коваля. Хто знає, чи не в батьківській кузні прокинувся у хлопця мистецький талант, але добре відомо, що з юних літ він мав нахил до малювання, конструювання і ліплення. Навчався в тернопільській гімназії. Коли закінчував гімназійну освіту, батьки переїхали на проживання в с. Озеряни на Борщівщині.
У 1898 р. розпочав вищі студії у відділі архітектури у Львівській політехніці. Студенту Лушпинському пощастило з викладачами, серед яких, зокрема, був знаменитий Іван Левинський. З видатним майстром Лушпинський працюватиме практично все життя. На фірму Левинського архітектор прийшов у 1904 році, одразу після закінчення студій, і працював на ній до 1919 року. Лушпинський став автором або співавтором проєктів багатьох будівель, споруджених фірмою і які й сьогодні є окрасою українських міст, передусім Львова. Під керівництвом Левинського разом з іншими його учнями він вклав свої натхнення і працю в зведення багатьох споруд у Львові: ансамблю будівель товариства «Дністер», будинків Червоного Хреста, бурси Українського педагогічного товариства, бурси Народного дому, Музичного товариства ім. М. Лисенка, жіночої вчительської семінарії, будівель у монастирі сестер-василіянок. О. Лушпинський є співавтором будинків Народного дому в Станіславі (нині Івано-Франківськ) і Дрогобичі, сільськогосподарської школи в Миловані. Сам спроектував будинок Народного дому в Копичинцях, віллу в стилі модерн у Львові, в якій від 1910 р. жив Іван Труш (тут нині розташований меморіальний музей цього видатного художника), тощо
Велика заслуга Лушпинського полягає в його активних пошуках власне українського стилю в архітектурі, на зразок інших національних стилів, що виникали в тогочасній Європі. Стиль будівель Лушпинського з народними елементами прийнято називати «гуцульською сецесією». Водночас чимало будівель спроектовано архітектором в дусі візантійсько-романських стилізацій.
Олександр Лушпинський був закоханий в українську дерев’яну архітектуру, ґрунтовно її вивчав і зарисовував зразки гуцульських і бойківських будівель. Замальовки дерев’яних церков експонував на першій архітектурній виставці у Львові у 1910 році (нині роботи зберігаються в Національному музеї). 1920 року Лушпинський видав альбом малюнків «Дерев’яні церкви Галичини XVI-XVIII ст.».
Окрема складова архітектурного таланту О. Лушпинського – сакральні споруди. Ще в 1902 р. в оголошеному митрополитом Андреєм Шептицьким конкурсі на проєкт церкви в українському стилі, він здобув перше місце. Нині зведені за проектами митця храми стоять у Львові, Станіславі, Тисмениці й інших містах і селах Галичини. Серед них можна назвати церкви Святого Миколая в с. Довгому на Стрийщині та Святого Дмитра в Оброшині поблизу Львова, а на Тернопільщині – Перенесення Мощів Святого Миколая Чудотворця в рідному селі, Успіння Пресвятої Богородиці у Серединках і Чернелові-Руському поблизу Тернополя й ін.
У спроектованих за участю О. Лушпинського і ним самим будівлях, виразно простежуються впливи українського народного мистецтва Галичини, яке він детально вивчав. У оформленні стін використані керамічні орнаментальні вставки. Митець створив власну модерну манеру декорування цивільних і культових споруд, розробив оригінальні композиції, досягнувши мальовничості і гармонійності площин в архітектурі та скульптурі.
Як скульптор 0. Лушпинський створив пам’ятники Т. Шевченку у Винниках коло Львова (19 13 р., зруйнований росіянами восени 1914 р. і знову зведений у 1925 р.) і с. Бурдяківцях на Борщівщині (1913 р., перший пам’ятник Кобзареві у Тернопільському краї), монументальну споруду на честь М. Шашкевича й інші скульптурні твори.
Початок війни влітку 1914 р. різко змінив творчу діяльність митця, йому довелося зайнятися відбудовними справами. У 1917 р. О. Лушпинський видав альбом «Відбудова знищених осель Східної Галичини». В ньому подані проекти сільських
житлових споруд, що було актуально в зв’язку з відновлювальними роботами і будівництвом після звільнення краю від російських військ. У 1920 р. вийшов його новий альбом «Дерев’яні церкви Галицької України XVI-XVIII ст.». Він став підсумком майже дворічної праці автора, коли той об’їздив край і занотував на папері все найцінніше, що збереглося з дерев’яних сакральних споруд за умов воєнного лихоліття.
За польської окупації нашого краю, від 1920 р., життя О. Лушпинського ускладнилося. Після смерті його наставника і компаньйона І. Левинського припинила існування будівельна фірма, тож виникла потреба в постійній роботі. Однак постала нова проблема: Лушпинський у свій час не завершив фахові студії і не отримав диплома, а тому влаштуватися на державну працю було неможливо. Врешті-решт митцеві допоміг митрополит Андрей Шептицький, який у 1930 р. прийняв його на посаду реставратора і члена консерваторної комісії греко-католицької митрополії. О. Лушпинський отримав можливість продовжувати творчо працювати, займаючись переважно проектуванням і реставрацією церков та іконостасів. Серед іншого брав участь у реставрації собору св. Юра.
Останні чотири роки свого життя митець, який так і не влаштував особистого життя й ніколи не був одружений, боровся з важкою недугою. Помер Олександр Лушпинський 20 листопада 1943 року. Його могилу на Личаківському цвинтарі у Львові на довгий час забули і лише у 2004 році знову ідентифікуали, після чого на ній встановили пам’ятну плиту. Іменем Лушпинського у Львові названо вулицю.
Відзначаючи заслуги О. Лушпинського у вітчизняній культурі, І. Свенціцький писав, що митець «зайняв чільне місце індивідуального оригінального практика, а в історії давньої народної української архітектури Галичини – немірне місце піонера і речника її краси, отже, діяча всеукраїнського значення».
Література
Гуцал П. Митець-модерніст різнобічного таланту [Текст] / П. Гуцал // Вільне життя. – 2008. – 4 верес. – С. 5.
Новосядлий Б. Перший пам’ятник Шевченкові створив митець із Буцнева [Текст] : [О. Лушпинський] / Б. Новосядлий // Свобода. – 2014. – 5 берез. – С. 4.