Світ Георгія Нарбута
Він умів подобатися людям, викликаючи симпатію відданості художника, щирістю й артистизмом, який виражався навіть у повсякденній поведінці та його одязі. Наша ART-розповідь про одного із найвизначніших українських графіків та художників-ілюстраторів першої половини XX століття, про світ Георгія Нарбута. Саме він започаткував українську шрифтову школу. Сьогодні його шрифти використовують графічні дизайнери всього світу. І не тільки цим він прославився на всю Україну та світ.
Це саме він розробив проект герба та печатки Української держави, і саме він популяризував тризуб як основний національний знак. А ще – він був автором дизайну грошей для українських урядів Центральної Ради й Гетьманату, а також був професором-засновником та першим ректором Української Академії мистецтв. Так… так… Це все світ Георгія Нарбута.
А народився майбутній художник 25 лютого 1886 року на хуторі Нарбутівка в Чернігівській губернії, (нині Сумська область), в родині збіднілих литовських шляхтичів. Майбутній митець з дитинства цікавився архітектурою, малюванням та графікою. Він постійно щось вирізав із обгорток, робив витинанки і без фарб та олівців відтворював усе, що бачив навколо. Початкову художню освіту здобув самотужки, згодом вступив до Глухівської чоловічої гімназії. По її закінченню він вирішив вдосконалити свої художні навички в студії Єлизавети Званцевої, учениці Іллі Рєпіна, а також у школі угорського живописця та графіка Шимона Голлоші в Мюнхені. Інтерес до геральдики проявився в хлопця рано. Бувши ще студентом Нарбут віднайшов герб свого роду – а серед його предків були запорозькі козаки, – і реконструював його. Він добре знався на пам’ятках української старовини та геральдиці.
До створення «Української абетки», яка стала головною роботою його життя, художник працював над ілюстраціями до казок, зокрема творів данського письменника Ганса Крістіана Андерсена, а також над зображеннями стародавніх гербів та емблем. Яскравий та впізнаваний стиль автора формувався під впливом українського малярства і графіки XVII-XVIII століть, геральдики українських родів та стародруків.
«Здібності у нього були вражаючі. Не слухавши жодних курсів з історії мистецтв, архітектури і таке інше, він володів величезним матеріялом, ерудиція його була невичерпною. Він засвоював закони перспективи, архітектурне проектування – з найбільшою легкістю», – так описував видатного графіка мистецтвознавець Георгій Лукомський.
Після закінчення Глухівської чоловічої гімназії всупереч волі батька Георгій Нарбут вирушає до Санкт-Петербурга. Там він стає одним із найбільш популярних художників, але не зраджує своїй ідентичності. Ба більше, у його творах дедалі частіше з’являються українські мотиви, своїм домом він завжди вважав Україну.
«Я Московщину не люблю. Люблю Україну, і їй віддам усі сили», – зізнавався митець у 1917-му архівісту Якову Ждановичу. Український мистецтвознавець і художник Георгій Лукомський познайомився з Георгієм Нарбутом ще у 1910 році на одній з виставок. Він згадує: «Перше враження – і найсильніше: зовнішність Нарбута – багато типу українського, полковницького, стародубського. (…) Про Чернігівщину нагадує кожен порух його». Художник любив подорожувати, особливо Україною, любив спілкуватися зі збирачами старовини. Сучасники згадують, що його вразив музей українських старожитностей у Чернігові, де зібрані старовинні портрети. Художник вивчав крій козацького одягу, а повернувшись до Санкт-Петербурга, власноруч зшив собі козацький жупан.
За словами Георгія Лукомського, уже в 1913-1916 роках Нарбут працює як абсолютно самобутній графік із власним стилем. Він полюбляв досліджувати військові атрибути, зброю, геральдику, прапори, герби, ілюструє багато книг, для яких створює обкладинки і прикрашає віньєтками.
Дослідники поділяють творчість художика на два періоди – петербурзький і згодом київський. Після Лютневої революції 1917 року художник повертається на батьківщину й оселяється в Києві.Митець винаймав квартиру неподалік Золотих воріт, на Георгіївському провулку, 11, і так говорив про свій вибір: «Провулок мого святого. Близько Георгієвська церква. А головне – вікна квартири впираються в стіну Софії Київської, майже в браму Заборовського. Під цією брамою й померти можна».
Ставши професором графіки в Українській академії мистецтв у Києві він викладав разом з іншими відомими діячами культури: Олександром Мурашко, Михайлом Бойчуком, Василем Кричевським. А ставши ректором престижного навчального закладу, він підтримував близькі стосунки не тільки з художниками, а й з українськими науковцями та письменниками, такими як Микола Зеров, Павло Тичина, Михайль Семенко. Своєю викладацькою діяльністю спонукав своїх учнів до відродження мистецтва книжки, старанної роботи над нею, найглибиннішого занурення в матеріал.
«Він вимагав від своїх учнів дисципліни в праці, а саме: чистоти лінії і строгості в композиції, бо сам був найкращим прикладом досягнення могутньої техніки наслідком довгої, упертої, продуманої праці» – скаже про Нарбута-вчителя у спогадах один із його найталановитіших учнів художник-графік Роберт Лісовський.
«Пишний, рожевощокий, кремезний і вбраний по-українськи, то з усмішкою, а то зі строгою діловитістю, він полонив своєю мовою, говіркою, слівцями всілякими, дотепністю і знаннями, вражав начитаністю для художника надзвичайною, ерудит був справжній», – згадував Георгій Лукомський про художника. У 1917 році митець представив ілюстрації до чотирнадцяти літер української абетки, поєднавши національні символи з фантастичними сценами, пронизаними гумором та поетичністю.
Роботу над серією він продовжив у 1919 році, презентувавши виразні зображення ще трьох літер. Закінчити проєкт художник так і не встиг, адже несподівано пішов з життя. Одного разу, повертаючись із вечірки в Михайла Бойчука, він та його товариш випили води із придорожньої криниці. Обидва захворіли на тиф. Художнику вдалося одужати, але хвороба дала ускладнення – запалення печінки. Уже восени 1919 року митець майже не вставав з ліжка, але з допомогою учнів облаштував мольберт і практично не випускав із рук олівця.
Час, у який випало жити Георгію Нарбутові, був турбулентним: на початку 1919 року Київ захопили більшовики, а влітку до міста ввійшли вояки Добровольчої армії, оголосивши, що Київ «повертається до складу єдиної і неподільної Росії».
«Тут уже Нарбут зовсім засмутився. Як українця, який працював при Скоропадському, його переслідували. Як бувшого при Директорії працівника – теж. Як виконувача замовлення радянської влади – також, ще більше», – згадує той час Георгій Лукомський.
Останнім великим мистецьким задумом художника було ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського в стилі ар-нуво, але він встиг виконати лише одну ілюстрацію. Він тільки розпочав зміни в тогочасному книжковому мистецтві, міг би створити ще багато прекрасних малюнків та книжок. Міг би… Можна лише уявити, яких вершин досяг би художник, якби передчасно не пішов з життя. Помер Георгій Нарбут 23 травня 1920 року в Києві, йому було 34 роки. За ці швидкоплинні революційно-воєнні роки він устиг зробити дуже багато, ставши основоположником сучасної української графіки й відродивши книжкове мистецтво.
Він не любив самоти, завжди шукав товариства, музики, творчої компанії. Влаштовував оригінальні мистецькі вечірки у себе і в Нарбутівці, і в Києві – був справжнім майстром перформансу, модником, брендарем та неперевершеним стилістом не тільки свої робіт, але й свого захопливого та яскравого життя.