“Феноменально щасливий збирач усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівняв ні один”. Іван Франко
Серед видатних українських учених почесне місце належить Володимиру Михайловичу Гнатюку (1871-1926) – фольклористу, етнографу, літературознавцю і громадсько-культурному діячу, родом із Велеснева на Тернопільщині.
Про його титанічну наукову роботу свідчать близько 300 праць- монографій, статей, рецензій.
Проживши лише п’ятдесят п’ять років, вчений залишив після себе велику фольклорну спадщину: 58 томів етнографічних збірок, у яких містилися 8 622 коломийки, 1 348 народних оповідань з демонології, 412 легенд, 322 колядки, 319 зразків сороміцького фольклору.
Серед відомих праць В.Гнатюка: “Русини в Угорщині”, “Русини Пряшівської єпархії і їх говори”, “Словаки чи русини”, шеститомник “Етнографічні матеріали з Угорської Русі”, що увійшов до золотого фонду світової етнології.
Володимир Михайлович також підготував рукопис «Словника українських закарпатських говорів» на 30 тисяч слів, був співзасновником музею НТШ у Львові.
Крім українського, Володимир Гнатюк досліджував фольклор та етнографію майже всіх слов’янських народів: білорусів, росіян, поляків, чехів, словаків, болгар, сербів, хорватів. Уважно стежив і за розвитком фольклористики в Західній Європі.
Завдяки йому в українському перекладі з’явилися, зокрема, такі шедеври світового фольклору, як фінський епос «Калевала» (1902), арабські казки «Тисяча й одна ніч» (1906), німецькі «Казки братів Грімм» (1899).
В. Гнатюку належить рекорд із листування – він одночасно переписувався із 800-ма людьми. Серад них Іван Франко, Борис Грінченко, Микола Вороний, Богдан Лепкий, Антон Крушельницький.
До 155-річниці від дня народження Володимира Гнатюка бібліотека пропонує переглянути підбірку його праць, книги про життєвий шлях та діяльність вченого в сферах фольклористики, етнографії, культурології.
