(1865-1937)
Білинський Клавдій – український громадський та політичний діяч, педагог, доктор філософії, гімназійний професор, делегат Української Національної Ради ЗУНР. Так, склалося, що його більше пам’ятають та шанують у Буковині і мало знають на малій батьківщині – Тернопільщині.
Клавдій Білинський народився 20 жовтня 1865 року у селі Соснів Теребовлянського району в родині греко-католицького священника. Дитячі та юнацькі роки провів у с. Синяві на Збаражчині. Це село стало для родини Білинських на тривалий час родинним. Навчався в гімназії у Тернополі, потім – у Золочеві, випускні іспити складав у академічній гімназії у Львові. Вивчати філологію почав на філософському факультеті Львівського університету, а через рік перевівся в університет у Відні. В студентські роки став активним членом молодіжного товариства «Січ». Завершивши студії, викладав у вчительських семінаріях Львова і Тернополя. Здобув науковий ступінь доктора філософії і в 1900 році отримав посаду професора у Чернівцях.
Вихований у патріотичному дусі, К. Білинський, не міг стояти осторонь українського громадсько-політичного і культурно-освітнього життя на Буковині. Він став членом, а згодом увійшов до керівництва Народної партії. У 1908 році був серед засновників у краї Товариства вчителів вищих шкіл ім. Сковороди, а в 1914-му педагогічно-просвітнього товариства «Учительська громада», входив до їх головних управ. Проявив себе також у діяльності «Просвіти».
Як представник Буковини був присутнім на засіданні Конституанти у Львові 1918 року, де було створено Українську Національну Раду, яка згодом перетворилася в парламент ЗУНР. Разом з іншими політичними діячами брав участь в утвердженні української влади на Буковині.
Напередодні захоплення Чернівців та всієї Північної Буковини румунськими військами, К. Білинський вимушений був перебратися на Галичину. Брав участь у сесіях УН- Ради ЗУНР у січні-квітні 1919 року в Станіславі, займався питаннями освіти та культури, викладав у реальній школі у Снятині, а в квітні 1919 призначений її управителем. У січні 1920 року був заарештований румунською владою та деякий час провів в ув’язненні. Згодом Клавдій Білинський із родиною був висланий до Галичини, де працював директором народної школи у Городенці, а від 1922 року керував приватною гімназією в Рогатині. У 1924 році переїхав у Бережани, де обійняв посаду професора гімназії. Викладав у ній українську та класичні мови до 1930 року.
В Бережанх зростали та навчалися сини Клавдія Білинського – Андрій та Клавдій. Вони обоє були учасниками національно-визвольного руху на Тернопільщині, членами ОУН. Старший став відомим політологом, автором наукових праць, молодший – одним із організаторів української діаспори в Австралії.
Помер Клавдій Білинський 28 травня 1937 року у Бережанах.
Література
Гуцал П. Клавдій Білинський [Текст] : [педагог, громадсько-політичний діяч, член парламенту ЗУНР] // Вільне життя. – 2008. – 24 жовт. – С. 6.
Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина [Текст] / Б. Мельничук, В. Уніят. – Тернопіль : Тернограф, 2012. – 280 с.