Це місто – не гірше Відня чи Парижа. Навпаки, воно навіть найяскравіше . Це сформований історичний коктейль, в якому протягом століть варилися українці, румуни, австрійці, євреї, поляки, турки. Всі вони внесли свій вклад в архітектуру міста, зробивши його довершеним.
Друге по величині місто Західної України (після Львова), друге за значущістю і може навіть перше за красою в цілій країні. Принаймні так вважають місцеві . Чернівці справді є окрасою нашої країни.
Театральна площа
Музично -драматичний театр імені Ольги Кобилянської. Побудований за проектом віденських архітекторів Ф. Фельнера і Г. Гельмера. Фасад прикрашений скульптурними композиціями за мотивами давньогрецької міфології, в бокових нішах встановлено мармурові бюсти видатних діячів світової та української культури. Нагорі встановлена статуя Мельпомени. В книжкових магазинах Чернівців продаються цілі альбоми з фотографіями інтер’єрів театру, виконаних у необарочний стилі.
Тут збереглася значного розміру історична забудова, котра по своєму розмаху поступається лише мабуть таки Львову.
Брати-близнюки
Із площі Театральної одразу видніються дві цікаві будівлі, схожі як дві каплі води. У народі вони отримали неординарну назву будинки-близнюки. Знайдіть 10 відмінностей!)
Окрасою міста є будівля Чернівецького університету, що раніше виконувала функцію резиденції митрополитів Буковини і Далматії, котра тоді, як Галичина чи Закарпаття, входила до складу Австро-Угорської імперії.
28 червня 2011р університет внесли до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а Кабінет міністрів виділив 12 млн. грн. на реставрацію унікальних черепичних дахів університету.. Тепер в Україні стало три архітектурні пам’ятки, які знаходяться під охороною ЮНЕСКО.
Ця прекрасна будівля не завжди була університетом. Спочатку комплекс планувався як Резиденція митрополитів Буковини. Будувалася резиденція протягом вісімнадцяти років, з 1864 -го по 1882 – ий роки. Кожна цеглина величезного комплексу перед укладанням вимірювали і перевіряли на звук.
Більше того, вся будівля викладено спеціальної облицювальною плиткою. Для будівництва резиденції довелося побудувати кілька спеціальних цегляних заводів і відкрити нові кар’єри з видобутку каменю. Зокрема, добували кораловий камінь, алебастровий камінь і мармур. Варто звернути увагу і на дах університету – вона викладена прекрасною мозаїкою в стилі буковинських орнаментів.
Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йозеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці в Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але при цьому відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд – корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.
Сьогодні в університеті функціонує 16 факультетів. На 71 кафедрі навчається понад 16 тисяч студентів, здійснюється підготовка фахівців з 67 спеціальностей. Навчально-наукову роботу забезпечують понад 900 викладачів, у т.ч. майже 100 докторів наук, професорів, близько 500 кандидатів наук, доцентів; діє 6 спеціалізованих наукових рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій.ʼ
Мармурова зала, яка вважається найкрасивішою у всій Європі : І потрапляємо у величезний зал з вражаючим інтер’єром.
Це, звичайно ж не навчальна аудиторія, тут вручають дипломи, проводять різні збори і наради.
Висота стелі в цьому залі – 20 метрів, тобто всередину поміститься 7 -поверховий будинок
Червоний зал, тут проводяться захисту дисертацій. А стеля тут не менш вражаючий.
Ще один зал – Блакитний, він вже простіше:
Внутрішній інтер’єр будівлі зберігся ще з часів, коли в цих залах займалися семінаристи.
Це церква Трьох Святителів : Григорія Богослова, Іоанна Златоуста та Василія Великого.
Кафедральний собор Святого Духа
Української православної церкви (Московського патріархату) в Чернівцях. Знаходиться Храм на Соборній площі — між вулицями О. Кобилянської та Головною. Цей собор називають головним храмом Буковини.
Собор вражає своєю величною та красою. Він побудований у стилі італійського Ренесансу, причому за основу був узятий один з проектів Петербурзького Ісаківського Собору, подарований єпископу Є. Гакману під час його паломництва до Троїце-Сергієвої Лаври. Домінантою архітектурної композиції собору є монументальний купол заввишки 46 м. Крім нього церкву увінчують ще два куполи, а також дві вежі-дзвіниці угорі з боків фасаду.
На дзвіницях в дорадянські часи були годинники. На фасаді над дверми є напис «А. Д. 1844», а нагорі, нижче корони був напис «1864 ТРЕІ ІПОСТАСАРІ ДУМЗЕУ» (знищений в 1990-х роках).
У березні 2006 року біля храму було встановлено пам’ятник першому митрополиту Буковинської православної митрополії Євгену Гакману.
Міська ратуша площа Ринок з Ратушею
Ратуші — органи міського самоврядування в містах Західної і Центральної Європи, які не мали магдебурзького права. Такі міста ще називали ратушними. Оскільки наша країна знаходиться в самому серці Європи, то й не дивно, що на території України налічується так багато ратуш, серед яких є справжні історичні перлини.
Чернівецька ратуша — одна з найкрасивіших ратуш Західної України і пам’ятка архітектури національного значення. Побудована ратуша протягом 1843 -1847 років будівельною фірмію Менделя Амстера під керівництвом Адольфа Маріна та архітектора Андреаса Мікуліча.
Триповерхова будівля з високою баштою та внутрішнім двориком, збудована у стилі пізнього класицизму дуже гармонійно влилась в архітектурний ансамбль міста. Такий стиль забудов був характерний практично для всіх тогочасних ратуш на території Королівства Галичини та Володимирії.
Поруч з міською Ратушею, в самому центрі міста знаходиться будинок, який вражає навіть зовсім далеких від мистецтва та культури прибульців до столиці Буковинського краю.
У 1900-1901рр. у місті зводять одну з найгарніших споруд всієї Австро-Угорської імперії: приміщення дирекції ощадного банку в стилі віденської сецесії. Зводив Хьюберт Гесснер, учень батька сецесії Отто Вагнера.
Чернівчани дуже полюбляли персонажів античної міфології в якості кам’яних прикрас для своїх будинків, і Ощадний банк не є винятком. Вже на карнизі помічаємо дві скульптури: праворуч богиня піднесенного кохання Афродіта-Уранія з кужелем у лівій руці (її ототожнювали з старшою з мойр, богинь людської долі), ліворуч – огрядна богиня родючості Деметра з кошиком плодів у руках.
Будинок прикрашає фриз у вигляді мальовничо розкиданого листя, що колись було вкрите позолотою. Головний вхід стережуть два орли.
Трохи ближче чернівецькі лавки))
Будинок з совою Скульптура сови на фасаді будинку Спілкі лікарів Буковини.
Фасад прикрашали кам’яні змії під балконом другого поверху та над вікнами, які виходять на вулицю Богдана Хмельницького, а також ліплені сови біля вікон на третьому поверсі і велика кам’яна сова на даху.
Таке анімалістичне оздоблення фасаду швидше за все зумовлене одним з основних принципів стилю модерн – символізмом композиції архітектури. Адже змія – відомий символ медицини, а сова уособлює мудрість. Під самим дахом з вулиці Горького можна було побачити напис «Verein der ärzte in der Bukowina», що в перекладі з німецької означає «Спілка лікарів Буковини». Таким цей будинок був ще за австрійських часів.
«П’яна церква» у Чернівцях (Свято-Миколаївський собор)
В Інтернеті на сайті vkursi.com опублікували ТОП-40 незвичних будівель України. До рейтингу потрапили і два чернівецькі будинки. На 25 місці Свято-Миколаївський собор, так звана «П’яна церква» у Чернівцях, а на 18 позиції будинок-корабель.
Незвичайну церкву збудували за мотивами схожою церкви в Бухаресті, де за легендою, як було прийнято в ті роки, архітектора вбили, щоб він не побудував нічого подібного ” у конкурентів “, а сам архітектор живцем закопав у фундамент свою дружину, тому що існувало повір’я, що в цьому випадку будівництво буде вдалим. Правда він не прям так вже щоб саме дружину хотів закопати, а першу дівчину, хто прийде на будівництво, але прийшла дружина 🙂 Ось такі суворі часи були.
Будинок корабель
Дім-корабель – це родзинка всіх архітектурних пам`яток Чернівців, яка розташована на перетині вулиць Головної та Шолом-Алейхема. Це один з перших кам`яних будинків, споруджений наприкінці XIX століття, який і досі називають на старий манер – «шифа», що в перекладі з німецької означає корабель. Назва будинку невипадкова. Адже будинок і справді за своїм зовнішнім виглядом нагадує корабель. Звужений фасад, що, наче ніс корабля, спрямований на південь, палуба на другому поверсі у вигляді просторого балкону і маленька башта, що нагадує щоглу, безумовно, створюють в уяві жителів та гостей міста цікавий образ шедевру суднобудування та викликають зацікавленість у його історії.
Будинок-корабель – серце міста Чернівці. В ньому сховані загадкові легенди та історії, що не можуть залишити байдужим жодного з відвідувачів міста. Тому я вважаю, що даний туристичний об`єкт може привабити в місто велику кількість туристів через свою архітектурну неповторність та красу.
Фонтан на будинку-кораблі
Важко уявити, скільки таємниць ховають в собі чернівецькі дворики. Ніколи не знаєш, що чекає на тебе, коли проходиш скрізь арку старої кам’яниці в історичній частині буковинської столиці. Ковані брами, фрески на стелях, маскарони на стінах, металеві фігурні сходи, дерев’яні балкончики, криниці та фонтани і, звичайно ж, традиційна білизна – майже все це можна побачити в багатьох внутрішніх двориках на Панській, Ратушній, Руській та багатьох інших вулицях середмістя Чернівців. Дворики живуть своїм окремим життям, відмінним від життя гомінливих вулиць. Там завжди затишно і незвично. Треба лише мати трохи часу й бажання, і їхні таємниці обов’язково відкриються вам.
Дворик відновили у 2008 році до святкування 600-ї річниці з дня першої офіційної згадки про Чернівці. Знову можна побачити старовинну криницю, з якої мешканці довколишніх будинків ще до недавнього часу брали воду. Відреставровані дерев’яні галереї та балкончики першого та другого поверхів, кутова башта-еркер та годинникова вежа. Бічні стіни акри знову прикрашає ліпнина з декоративним рослинним орнаментом, а на другій поверх ведуть старі гвинтові сходи. Як склалася доля колишнього палацу Гогенлое разом з двориком, дізнаємося з розповідей одного з найвідоміших чернівецьких старожилів Івана Снігура. Як випливає з однієї з тогочасних рекламних листівок, у 1919 році тут розмістилася філія французько-румунського комерційно-індустріального банку, статутний капітал якого становив 120 000 000 леїв, а резервний фонд – 15 000 000 леїв. Банк мав 16 філій у різних державах, а його чернівецькою філією керував спадкоємець великого промислового підприємства парових млинів Давид Лейб Крафт. Того ж року в будівлі діяло ательє закрою чоловічого одягу, власником якого був В.Струм. Одяг можна було замовити виключно модерний: як зі свого матеріалу, так і з матеріалу власника..
В 1923 році в колишньому президентському маєтку знаходилась Румунська національна община «Дорія», офтальмологічний кабінет доктора Альфреда – колишнього асистента очного відділу віденського професора Ранкє, жіноча перукарня, де фарбували волосся та робили манікюр, а також друкарня «Лучаферул». У 1926 році в будівлі розмістилася фірма «Рариц», що здійснювала продаж різноманітних дерев’яних виробів. У 1932 році тут відкрили магазин «Джульєтта», а в 1934 році приміщення передали промисловому підприємству парових млинів під керівництвом вже згадуваного нами пана Давида Лейба Крафта.
Пізніше, у 1937 році в будинку квартирувало Буковинське управління водними ресурсами, а в радянські часи тут облаштували кафе з продажем морозива і майстерню з виготовлення ґудзиків та іншого швацького начиння. В наші дні у відреставрованій архітектурній пам’ятці розміщується управління охорони здоров’я Чернівецької облдержадміністрації.
Не можемо оминути атмосферного єврейського під’їзду.
Заходимо до затишного дворика. Справді, він нагадує ті дворики, які знімають у старих фільмах. Тут ніби зупинився час, та попри це – все доглянуто, охайно, атмосферно
Двір зведено таким чином, аби всі помешкання були «зв’язаними», утворювалася так звана одна стіна. За єврейською традицією субота – вихідний день, і в гості можна ходити саме в таких межах, у «зв’язаній» будівлі. Звідси й ці нескінченні мотузки, проводи та стрічки.
Вулиця Ольги Кобилянської
Вулиця Ольги Кобилянської – головна пішохідна вулиця Буковини. Це місце є самісіньким серцем Чернівців, воно переповнене крамницями, затишними кав’ярнями, ресторанами, сувенірними лавками. Тут поєднуються різноманітні епохи, кожна будівля дихає своєю неповторною історією. Мешканці міста стверджують, що вулицю Кобилянську підмітали букетами троянд і навіть забороняли сюди ходити у брудному взутті. І поки все місто спало, двірники мили бруківку милом
Краєзнавчий музей
Якщо ви хочете познайомитися дуже близько із Буковиною, відчути дух минувшини, дізнатися її історію, то це місце точно для вас. На вулиці Кобилянської розташувався Обласний краєзнавчий музей, за масштабами найбільший на території Чернівецької області. Тут ви зможете прослідкувати важку долю Буковини, яка постійно переходила з рук в руки. Експозиції поділені за хронологічними рамками: від найдавніших часів до сьогодення. Особливо цікаві періоди часів Молдовського князівства, Австрійської імперії. Одним словом, ви однозначно дізнаєтесь щось нове і корисне.
Аптека-музей
Раз ви вже гуляєте по вулиці Кобилянської, то варто зайти до ще одного маленького музею – аптеки. Подібні музеї в Україні є тільки в Києві та Львові, а третій у Чернівцях. Історія аптеки розпочалася ще на початку 20 століття – 1903 року. Цікавим є те, що це єдина аптека в місті, де по сьогодні виготовляють лікарські форми на замовлення. Це одне з місць, яке варто побачити у Чернівцях на власні очі.
Площа Турецька криниця
Щоправда, від недавніх часів ця площа носить нове ім’я – пл. Пресвятої Марії. Це місце існує вже декілька століть і ще пам’ятає ті легендарні часи, коли Османська імперія наводила жах на всю Європу. На площі знаходиться найдавніший на території Буковини колодязь, який був споруджений турками. Із криницею пов’язується легенда про невзаємне кохання турецького паші до української дівчини. Паша запропонував дівчині стати однією із його дружин, а та йому відмовила. Турок, зустрівши ще раз українку, підійшов до неї, а та кинулася в криницю і втопилася. Ось така легенда вже кілька століть передається з вуст в уста. Також на площі Турецькій знаходиться храм Успіння Марії.
Чернівецький скансен
На околиці міста розташований Чернівецький обласний музей архітектури та побуту. На території скансену відтворено всі особливості краю, перевезені буковинські поселення 19 – початку 20 століття. Ви зможете тут подивитися на церкву, кузню, корчму і не тільки. Регіональні особливості чітко видно на кожному об’єкті. Працівники музею зібрали унікальні матеріали і посилено розширюють експозицію. У скансені проводяться різноманітні розважальні заходи.
Костел Пресвятого Серця Ісуса
В Україні не часто можна побачити будівлі у стилі неоготики, але в «Малому Відні» це можливо. Костел Пресвятого Серця Ісуса якраз виконаний за правилами неоготики. Храм був споруджений на замовлення ордену єзуїтів наприкінці 19 століття. Сюди привезено орган із Німеччини, який коштував шалені гроші. А із Шотландії доставили три дзвони і найбільший з них назвали «Серце Ісуса». На сьогодні храм перебуває у власності римо-католицької громади, і тут ведуться реставраційні роботи.
Серце кохання
Якщо ви шукаєте романтичне місце в Чернівцях, то вам підійде Серце кохання, яке знаходиться у парку імені Шевченка. Ця локація на правду для закоханих парочок. На пам’ятнику висить табличка із написом «Це серце я присвятив коханiй i всiм закоханим свiту».
Ботанічний сад
Не так багато міст може похвалитися наявністю ботанічного саду, а ось Чернівці входить до списку тих, хто може, бо місцевий сад є одним із найстаріших в Україні. Це природоохоронна територія, яка належить Чернівецькому національному університету і розташована за адресою: вулиця Федьковича, 11. Перші саджанці були висаджені тут ще в 1877 році. Найгарніше ботанічний сад виглядає навесні, коли розцвітають магнолія, конвалії, тюльпани й інші квіти. Тут знаходяться рослини, «батьківщиною» яких є тропіки та субтропіки, є власний гербарій і насіннєва лабораторія.
Український дім
Історично так склалося, що в Чернівцях більшість населення становили румуни та німці, а ось українці перебували у меншості і мусили відстоювати свою ідентичність. Так, за сприяння активного громадського товариства «Руська бесіда» створюється Український народний дім. Сама ж будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення.
«Чорний квадрат» Малевича
У Чернівцях встановлено єдиний у світі пам’ятник «Чорному квадрату» Малевича. Автором інсталяції виступив місцевий митець Анатолій Федірко, який є великим шанувальником творчості Казимира Малевича. На власні очі пам’ятник-інсталяцію ви зможете побачити на площі Філармонії.
Вокзал
Будинок з анкерним дахом та єврейські ромби
Продовжуємо мандрівку єврейським районом. Перетинаємо вулицю Глухівську – тут декілька років тому встановили знак голокосту.
Це пам’ятний знак на місці розстрілу євреїв у часи Другої світової війни. Аби вшанувати пам’ять невинно убієнних євреїв, до Чернівецької області прибув Надзвичайний та Повноважний посол держави Ізраїль в Україні пан Джоел Ліон. У своїй промові він підкреслив, , що потрібно «дивитися в очі» як приємній, так і страшній історії, навчати прийдешні покоління для запобігання повторення злочинів минулого. Це штетл – бідняцький район. Тут зведені невеличкі будинки. Декотрі з них й досі вкриті дранкою всередині. Спускаємося на Шолом-Алейхема, відтак вулицею Кароля Мікулі проходимо в саме серце штетлу. Тут головна будівля району – нинішній будинок естетики та дозвілля «Шепетівка», колишній Будинок кравців та водночас культурний єврейський центр.
Кравці серед єврейської громади були однією з найчисленніших професійних спілок та найелітнішою публікою. Вони обшивали і багатих людей, отож мали кращі заробітки. Саме тому Будинок кравців вважався ніби культурним центром єврейської громади. Тут люди збиралися обговорити свої проблеми і потреби.
Будівля прикрашена ромбиками. Це своєрідний захист від злих сил.
Ромби – це знак єврейського призначення будівлі. Раніше вважали, що біля кожного єврейського будинку мала висіти мезуза (капсула у вигляді тубуса, розміром із долоню. У неї вкладали декілька рядків зі священного письма – побажання успіху). Щоразу виходячи з дому потрібно було погладити мезузу, аби заручитися підтримкою вищих сил. Кожен будинок, на якому є ромбики, цілком ймовірно, колишній єврейський. За ромбами можна визначити, скільки у Чернівцях жило євреїв.
Праворуч – будинок, де мешкав равин. Про це свідчить наліпка – знак на стіні будівлі, здвоєні мезузи й образ над вікнами єврея під час молитви.
Одноповерховий і найстаріший на цій вулиці та один із найстаріших у місті будинок на вигляд наче кам’яний, але, можливо, всередині дерев’яний, дивом зберігся у Чернівцях. Дах на веранді цієї будівлі зі швом, він називається анкерним. Його відкривали у дні відзначання єврейського свята «суккот». У перекладі з єврейського це означає «курінь». За єврейськими канонами, у час «суккот» євреї мали тиждень жити у курені під відкритим небом, щоб безпосередньо спілкуватися з Богом. Незважаючи на погодні умови, євреї, які вірують, повинні були слідувати цим традиціям. Тож, аби мати прямий вихід до неба, будували анкерні дахи.
Серце штетлу та Роза Ауслендер
Із площі Пресвятої Марії проходимо на вулицю Синагоги. Це серце штетлу. Пам’ятник Розі Ауслендер (єврейська німецькомовна письменниця)
У своїй прозі Роза Ауслендер згадує, як нинішньою вулицею Сагайдачного їздили вози з товаром на ринок «Нижній», відомий тоді як Єврейський. Вона пригадує дзвін копит, під який провела своє дитинство. До речі, саме ця письменниця описала Чернівці реальніше, аніж ідеться у складених легендах про те, як вулиці Чернівців підмітали трояндами тощо. У своїй поезії вона подає інший, більш правдивий образ Чернівців.
А це пам’ятник ще однієї міської легендою – вважається що вулиці Чернівців раніше підмітали букетами троянд, хоча зрозуміло що це тільки легенда.
Єврейський ринок та розписи у синагозі
Єврейський ринок, нині відомий як ринок на Удонова, або ж «Нижній», свого часу був дуже популярним серед єврейського населення міста. Тут працювали сертифіковані єврейські різники м’яса та птиці. Оскільки за їхніми канонами м’ясна та молочна продукції не повинні бути разом, ані столи, ані посуд для молочної та м’ясної продукції не можуть навіть торкатися одне одного, і тут суворо дотримувалися цих вимог. Тому покупці були впевнені, що м’ясо на цьому ринку кошерне.
Спускаємося вулицею до малої єврейської синагоги, знаки на івриті збереглися навіть на решітках.
Це місце, де надавали гуманітарну допомогу для бідних.
Навпроти – Гроссешип, Велика синагога. Нині тут промислові цехи, і потрапити всередину для екскурсії не завжди реально.
Із вулиці Синагоги видно колишню єврейську лікарню. Старовинний фасад початку XX століття. У радянський період там була офтальмологічна лікарня. Мер Чернівців(Траян Попович) під час Другої світової війни, відомий тим, що врятував 20 тисяч євреїв Буковини від винищення.
Дуже трепетно описує Траян Попович у своїй сповіді історію гетто у Чернівцях, розповідає про операцію зі спасіння євреїв і про те, як він виборював право на порятунок людей. Уявіть лише, який це вибір: із 50 тисяч людей вибрати 200, яким такими зусиллями отримав право залишити життя. Але й це стало великою перемогою – як шанс надалі зробити більше, адже згодом він почав застосовувати інші методи задля порятунку людей. Зокрема, допомогу німецького консула Шільгорна, який переконував військову адміністрацію розширити список. Крім того, вдавався Попович і до банальної підробки документів, дописуючи на полях уже підписаних та узгоджених списків імена людей під виглядом родичів, членів родин і так далі,
Карточки натуралізації – на той момент це був фактично квиток у життя. З цією карткою людина мала право покинути територію гетто на три години на добу – з 10 ранку до 13:00. Їх залучали до робіт із прибирання вулиць – це час, коли вони могли щось заробити на життя. За ці три години ці люди могли отримати надію прожити ще принаймні до завтрашнього ранку.
Далі піднімаємося до вулиці Головної, проходимо повз нинішній Будинок молитви євангелістів. Історично це теж синагога, що належала вижницьким хасидам.
По ліву руку бачимо невеличку будівлю – будинок №6. Це – колишня початкова школа для єврейських дітей, і саме її свого часу закінчив Пауль Целан. Нині мало хто знає про те, що тут був навчальний заклад.
Фактично всі будинки на цій вулиці невеличкі, розраховані на одну родину. Тут у часи гетто тіснилися понад 50 тисяч євреїв, яких перевели з хоромів і яким щодня загрожувала смерть, нічим не обґрунтована.
Є описи, як німецькі офіцери розважалися: вони влаштовували стрільбу по живих мішенях. Чернівецьких євреїв розстрілювали, як у тирі, – так вправлялися у стрільбі. А ще влаштовували «веселі» бочки: набивали бочки цвяхами, туди саджали людину і пускали зі схилу до Прута. Це трагічна сторінка в історії Чернівців, але, незважаючи на те, що це важкі спогади, ми повинні знати це і пам’ятати.
Єврейське кладовище
Єврейське кладовище на Зеленій вулиці було засноване рішенням муніципалітету у 1866 році. За початковим планом інженера Реллі цвинтар мав бути спроектований як садово-парковий комплекс. Планування було завершено дизайнером на ім’я Гаімбе. Початкова земельна ділянка, виділена муніципалітетом під кладовище, виявилась значно меншою ніж було потрібно, на думку єврейської громади, і тому вона зібрала кошти для придбання землі під розширення цвинтаря до його сьогоднішніх розмірів.
Теперішня площа кладовища становить близько 14.2 гектарів і складається з 137 прямокутників, які разом утворюють один безперервний замкнений комплекс. Близько 50 000 жителів Чернівців поховані на цьому цвинтарі, серед яких: перший єврейський міський голова міста, Едуард Рейсс (1905—1907); Юдейський поет та автор Еліезер Штейнбарг, головний Рабин громади, депутат Райхсрату і Ландтагу Буковини, видатний громадський діяч та лідер єврейської громади Бенно Штраухер, голова чернівецької палати адвокатів і відомий політик Макс Фоксганер; як і філантропи Анна та Маркус Кіслінгер; політик та депутат Райхсрату Давид Тіттінгер, почесний громадянин Чернівців Маркус Кампельмахер, політичний та громадський діяч Йозеф Штейнер та Шауль Лейб Штейнметз, лікар Др. Зігмунд Нойбергер, Др. Йозеф Охренштейн, як і багато інших, які зробили значний внесок у політичне, економічне, культурне та громадське життя Чернівців.
Хоча деякі з надгробків і монументів виконані у традиційному стилі, інші різняться дуже сильно, відображаючи збільшення рівня освіти і високий рівень освіченості населення, як і соціальні, культурні, артистичні, релігійні та політичні смаки та ідеали єврейської громади Чернівців. Монументи та надгробки на цвинтарі мають не аби-яке розмаїття форм, стилів та форм.
Присутні стели, саркофаги, мавзолеї та обеліски виконані з мармуру, граніту, габро, пісковика, цементу та інших матеріалів. На цвинтарі працювали такі видатні скульптори, як Б. Редер, Л. Кукурудза, брати Москалюки, К. Кундль й інші.
Орнаменти на монументах використовують традиційні єврейські символи, як і елементи українського та єврейського народного мистецтва. Написи зроблені на Івриті, німецькій та російській мовах, включають імена, дати народження та смерті, інколи професію чи положення особи, вірш або іншу епітафію. Монументи радянського періоду часто мають фото покійного закарбоване у камені.
Церемоніальна споруда при вході на кладовище була збудована у 1905 році відповідно до проекту архітектора Функеля і профінансована за рахунок єврейської громади. Будівля складається з 4 кімнат: церемоніальний зал, моргу, ритуальної крамниці та офісу.
Цвинтар містить чотири братські могили: єврейські солдати австрійської армії з Першої світової війни (1914—1918), турецькі солдати, румунські громадяни, які загинули у 1941—1942 роках, і єврейські цивільні, жертви Голокосту з 1941.
Від 1995 року рішенням Чернівецької міської ради цвинтар є частиною історично-культурного заповідника «Кладовище на Зеленій вулиці». На сьогодні, єврейське кладовище Чернівців є одним з найбільших старих єврейських кладовищ у Центральній та Східній Європі, що охороняються. Це також монумент і нагадування, колись значній, єврейській громаді міста і її ролі у політиці, економіці та культурному житті.
Чернівецький Музей буковинської діаспори
Чернівецький Музей буковинської діаспори є науково-дослідницьким та науково-освітнім закладом. У Музеї експонуються та зберігаються документи пов’язані з історією, розвитком та сучасним побутуванням у багатьох регіонах світу вихідців із Буковини, їхнім родоводом, взаєминами з отчим краєм, участю в становленні держав перебування, у примноженні матеріальних і духовних скарбів людства.
Тут же можна познайомитись з матеріалами про життя відомого співака Йозефа Шмідта, прослухати найновішу колекцію записів його голосу. Привертають увагу відвідувачів документи про творчість німецькомовних буковинських поетів Пауля Целана та Рози Ауслендер.
У Музеї можна переглянути постійно діючу фотовиставку «Історія української еміграції в США».Чернівецький Музей буковинської діаспори розташований за територією парку Національного університету ім.Ю.Федьковича по вулиці Йозефа Главки, 1а (їхати тролейбусами № 2,4 до зупинки «Університет»).
Ексклюзивно у Чернівцях ще проводять екскурсію підземною частиною міста. Екскурсія проходить у дренажному тунелі протяжністю 1210 метрів на глибині до 40 метрів з перепадом висоти 14 м. Про побудову та існування цього тунелю є чимало цікавих історій і легенд, які розповідають під час подолання цієї дистанції під землею. Також у тунелі можна побачити печерні перли та інші мінерали – сталактити і сталагміти.
