(1910-1950)
Петро Федорів (псевдо) – громадський і політичний діяч, провідний учасник національно-визвольної боротьби у 1940-х роках. Народився Петро Федорів у патріотичній родині у с. Кривому Бережанського повіту (нині Козівського району). Батько працював на залізницю, мати вела домашнє господарство. Навчався Петро в Бережанській гімназії, де належав до молодіжної організації «Пласт».
У 1929 році вступив на юридичний факультет Львівського університету, тоді ж став членом підпільної ОУН. Як гімназист, а пізніше як студент вів широку культурно-просвітницьку роботу у своєму та в сусідніх селах Бережанського і Підгаєцького повітів. Одночасно брав активну участь у студентському житті Львова, часто виконував кур’єрські доручення ОУН. Польська поліція, підозрюючи його в приналежності до підпільної організації, кілька разів його арештовувала.
Уперше він був затриманий 1931-му, потім у 1934 році під час масових арештів у зв’язку з вбивством польського міністра Болєслава П’єрацького, та у 1938 році після нападу на поліційну станцію у с. Гаї біля Львова. Петро Федорів просидів у львівській тюрмі аж до 1939 року. До червня 1941 року перебував на Львівщині, де займався організаційною роботою. Після розколу ОУН на ґрунті стратегії і тактики Петро «Дальнич» залишився одним із соратників Степана Бандери.
З початком німецько-радянської війни Петро Федорів у складі Північної похідної групи перебував на Київщині. У вересні 1941 р. його арештувала німецька поліція у Василькові і відправила до Львова. При допомозі друзів Петру Федоріву вдалося втекти. Відтоді він увесь час перебував у підпіллі, в реферантурі Служби безпеки Проводу ОУН. Одружився із підпільницею Теофілею Бзовою. Разом із дружиною навесні 1945 року за наказом Р. Шухевича перебрався на Закерзоння, де працював у проводі ОУН. Разом із земляками Я. Старухом та В. Галасою Петро Федорів розгорнув широку дипломатичну діяльність. Він передавав до американського посольства матеріали про збройну боротьбу відділів УПА.
16 вересня 1947 року біля села Річиця Томашівського повіту Люблінського воєводства відділ Війська Польського та сил безпеки оточив бункер, в якому переховувався Петро Федорів зі зв’язковою Оленою Лебедович-«Заграва» та охороною із чотирьох осіб. Поляки закидали криївку снодійними газами. Федорів і Лебедович устигли знищити документи та мапи, однак були взяті у полон.
Три роки Петро Федорів перебував у варшавській тюрмі, піддавався тортурам, однак на співпрацю із польською службою безпеки не пішов. Його розстріляли у світлий понеділок Христового Воскресіння 11 квітня 1950 року.
У 2001 році в с. Кривому на Козівщині, біля батьківської садиби, встановили бронзове погруддя Петра Федоріва, яке виконав скульптор Роман Дяківський.
Література
Олещук І. Життя, віддане Україні [Текст] / І. Олещук // Свобода. – 2009. – 27 берез. – С. 5.
Петро Федорів // [Текст] // Тернопільщина – визначні постаті національно-визвольного руху / упоряд. С. Волянюк, Є. Філь. – Тернопіль : Савчук Т. В., 2018. – С. 64.
Якель Р. Життя покладене на вівтар свободи і нації [Текст] / Р. Якель // Дзеркало тижня. – 2010. – 20-26 лист.