Галина Кухаришин
Народилася в селі Хоробрів, що на Тернопільщині. Працює директоркою Комунального закладу «Публічна бібліотека» Зборівської міської ради. Писати почала ще в школі, неодноразово друкувалася в районних та обласних періодичних виданнях, членкиня літературного об’єднання при Тернопільській обласній організації Національної спілки письменників України.
Співавторка поетичних збірок та альманахів «З днем весни»(2021р.), Візерунки ( 2021р.), «Моя маленька батьківщина» (2021р.) «Подільська толока» (2023р.) «ЛіТера» (2023р.) та ін.. Має власні поетичні збірки «Життєдайна любов» ( 2021р.), «Зацілована дощем» ( 2022р.), «Не біймось, а биймось (щоденник моєї війни)» ( 2022р.), – ця збірка отримала відзнаку у літературному конкурсі фундації Українського вільного університету імені Воляників – Швабінських у НЬЮ–Йорку (2023р.), «Душа, заримована в слово» (2023р.), «Праведна битва» (2024р.). Учасниця радіопроєкту «Унікальна людина» (2022р.).
Лауреатка конкурсу Спілки християнських письменників України «Як нас змінила війна» у номінації – проза (2023р.). У 2024 році вірші авторки увійшли до Альманаху літературних творів бібліотечних працівників Тернопілля “БібліоЛіт”.
***
Мене колишньої нема.
Ані у снах, ні наяву.
Минуло літо, йде зима,
а я й не знаю чи живу…
По запорошених стежках
бреду в обіймах самоти.
У заморожених рядках,
серед людської глупоти
мене шукаєш ти дарма.
Дощем розмило всі сліди.
Мене колишньої нема.
Колишнім залишився ти…
***
Запали в моїм серці вогонь, любий Боже. Хай сяє!
Може, вдасться йому спопелити чийсь біль й пустоту.
Запали в моїм серці вогонь, любий Боже, благаю!
Може,вдасться прозріти, здолати людську сліпоту.
Запали в моїм серці вогонь, любий Боже. Ти ж можеш!
Я для тебе відкрила стривожену душу свою.
Нарікати й боятися знаю, мій Боже, негоже.
Тож невпевненість, страх, сум’яття я Тобі віддаю.
А у серці моїм хай палає вогонь! Любий Боже,хай сяє!
Хай міцніє мій дух! Хай підноситься ввись до небес!
Хай же віра свята, воєдино нас всіх об’єднає
і воскресне любов! Так як ти, любий Боже, воскрес!
***
Як живу? Ледь-ледь ще б’ється серце,
а у жилах застигає кров…
І не знаю: чи жива, чи мертва
посеред гробів і хоругов…
І село, і місто на колінах,
бо везуть героїв у труні…
Одні молять Бога на руїнах,
Інші – б’ють поклони сатані…
Я неначе загубилась в часі.
Розум мій у стані дежавю.
Хліб крадуть, народ тримають в страсі…
Знову відправляють в Колиму…
І виводять, виють десь сирени,
Смерть задмухує свічки життя…
І заходить сонечко червлене,
знову темінь душу огорта…
Як живу? Ледь-ледь ще б’ється серце,
а у жилах застигає кров…
І не знаю: чи жива, чи мертва
посеред могил і хоругов…