11 січня 1958 року в Києві народилася Ірина Іванівна Дерюгіна. Її батько – Іван Костянтинович – був Олімпійським чемпіоном з п’ятиборства, а мама – Альбіна Миколаївна – була провідним тренером Української республіки з художньої гімнастики. Таким чином, майбутнє Ірини було практично визначене. Вона просто зобов’язана була стати спортсменкою.
І дійсно, з дитячих років Ірина займалася художньою гімнастикою під керівництвом своєї мами. У 10-річному віці Ірину прийняли у Вищу балетну школу, яку вона успішно закінчила. В 14 років талановита спортсменка потрапила до збірної СРСР. Тоді зробити це було дуже нелегко, оскільки гімнастика була візитною карткою СРСР, а конкуренція серед гімнасток була шалено високою.
Радянський спорт ще не бачив такоїобдарованої і талановитої дівчини. За 11 років своїх виступів за збірну (з 1972 по 1982 рік) Дерюгіна зуміла стати однією з найбільш титулованих гімнасток не тільки Радянського Союзу, а й усього світу. Гімнастка п’ять разів ставала абсолютною чемпіонкою Союзу, стільки ж раз завойовувала це звання на Кубку СРСР. На міжнародних змаганнях найвищого рангу Дерюгіна двічі (в 1977 і 1979 роках) ставала абсолютною переможницею чемпіонатів світу, чого не вдавалося жодній з радянських гімнасток ні до, ні після неї.
У 1982 р Ірина Дерюгіна закінчила виступи на міжнародній арені. В гімнастиці 24 роки вважається досить поважним віком. Але її спортивна кар’єра продовжилася в іншій іпостасі. Разом з мамою Альбіною Миколаївною вони створили тренерський дует, який очолив збірну Української РСР. Талановита спортсменка і видатний тренер (Альбіна Дерюгіна згодом навіть отримала звання Героя України) виховали когорту видатних гімнасток, серед яких є дві олімпійські чемпіонки і одинадцять чемпіонок світу. За роки наставницької роботи Ірини Іванівни Дерюгіної її вихованки завоювали 120 золотих медалей.
Крім тренерської діяльності, Ірина Дерюгіна в різний час виконувала й інші обов’язки. Так, наприклад, вона вже досить давно має патент судді, що дозволяє їй брати участь у журі міжнародних змагань найвищого рангу. Крім того, вже в незалежній Україні вона стала віце-президентом національної федерації свого улюбленого виду спорту, була організатором престижних змагань «Кубок Дерюгіної». При цьому Ірина Іванівна, якій так добре вдається наставницька діяльність, має звання академіка Української національної академії спорту.
За свідченнями людей, які добре знають Дерюгіну, вона завжди вирізнялася неймовірною працездатністю та вмінням терпіти. Вона і сама про себе говорить чи то жартома, чи ні, що є однією з найбільш травмованих спортсменок в історії художньої гімнастики. Великий спорт навчив її терпіти біль і йти до своєї мети, не звертаючи уваги ні на які труднощі.