Клод Моне. По той бік полотен.

Давайте заглянемо по той бік полотен художника, якого називали “людиною сонця”,  французького художника Клода Моне – одного із засновників імпресіонізму. Його картини знаходяться на третьому місці в рейтингу найдорожчих полотен у світі. А чому французького? Тому, що народився майбутній художник 14 листопада 1840 року у Парижі. В дитинстві майбутній митець ненавидів школу. Йому подобалося гуляти на самоті, забираючись на скелі і гуляючи вздовж річки, а не сидіти на уроках. Оскар Клод Моне починав свій творчий шлях з шаржів та карикатур.Батьки Клода Моне були на рідкість скупі, тому, щоб заробити на кишенькові витрати, Моне в 14 років почав малювати дружні шаржі, карикатури на вчителів, друзів та місцевих жителів. Малюнки, які юний художник продавав по 15-20 франків, користувалися неймовірною популярністю. У 15 років Моне вже був відомий у місті Гавра (місто у Франції). Мати Моне заохочувала його художній талант, але його батько, який володів продуктовим магазином, хотів, щоб той зосередився на продуктовому бізнесі.У 1861 році Моне був призваний в армію (на той час йому було 21 рік). Його відправили до Алжиру, території, яка тоді контролювалася Францією. Батько Моне запропонував заплатити за звільнення сина, якщо той пообіцяє кинути живопис, але Моне відмовився кинути мистецтво. Відслуживши один рік із семирічної військової служби, Моне захворів на черевний тиф. Його тітка заплатила, щоб художника звільнили з армії, й записала його в художню школу в Парижі.Колись молодому автору саркастичних шаржів і самому складно було б повірити в те, що через десятиліття його майстернею стане природа, антураж для пейзажів він буде створювати сам, здійснюючи дивовижні речі: від вирощування казкової краси саду до створення ставка. Пізніше, подорожуючи околицями Парижа і за його межами, вирушаючи в інші країни, він на все дивився жадібним оком художника, захоплювався красою навколишнього світу, прагнучи відобразити всі дивовижні пейзажі.Ось що він сам пише про час проведений в Онфлері: “Кожен день я роблю нові відкриття, і кожне з них прекрасніше попереднього. З глузду можна з’їхати, до чого мені хочеться працювати, просто голова обертом іде!”Якщо придивитися до жінок на картинах Клода Моне, там обов’язково буде Каміль Донсьє  – його улюблена модель і водночас його дружина. Вона позувала художникові для багатьох полотен, серед яких й такі відомі, як “Дама в зеленому”, “Японка”, “Камілла з собачкою”, “Жінки в саду”, “Мадам Моне з сином”, “Портрет дружини Клода Моне на дивані”.Мадам Моне народила художнику двох синів (первістка ще до офіційного вступу в шлюб). Однак, народження другої дитини послабило її здоров’я, і незабаром після других пологів, вона померла у віці 32 років, ймовірно від раку. Не в силах себе контролювати, Клод пише її останній портрет на смертному одрі.До речі, картина “Дама в зеленому” принесла перший успіх та популярність Моне.А на виставці у 1886 році на нього чекав грандіозний успіх: були оцінені всі представлені картини. Мальовничі краєвиди Живерні, марини (морські пейзажі), поля тюльпанів, які він писав в Голландії – ці пейзажі, виконані в його авторській, імпресіоністської манері залишили критиків, друзів й інших відвідувачів Салону у захваті.Художник любив працювати на природі, а не в студії. Винахід Томаса Едісона – лампа розжарювання, безсумнівно, надав неоціненну послугу багатьом живописцям. Адже тепер час творчості не обмежувався часом доби. Але митця, “людини сонця” це ніяким чином не стосувалось. Клод Моне ніколи не писав при електричному освітленні. У будь-яку пору року його життєвий ритм був синхронізований з сонячним. Влітку і взимку він вставав з першим промінням сонця й засипав після його заходу.Друг Моне, Александр Жорж-П’єр Гітр, згадував: “Коли сонце ховалося за горизонтом, він вечеряв і йшов спати. Він часто повторював: якщо сонце спить, що мені ще робити?” Зі спогадів очевидців відомо, що в день він міг працювати над… п’ятнадцятьма картинами! Так. так. Це не опечатка. Над п’ятнадцятьма картинами! Ми можемо бачити на них сірий стіг раннього ранку, рожевий шестигодинний стіг, жовтий в одинадцятій ранку, блакитний о другій годині дня, фіолетовий – о четвертій, червоний о восьмій вечора, і так далі. До речі, тут говориться про картину Клода Моне “Стіжки сіна”, яку той написав у 1890 році.Вона є найдорожчою картиною художника, яка була продана за 110 мільйонів доларів, після чого передана до музею Барберіні до Потсдама. Але 24 жовтня 2022 року на картину напали екоактивісти – вони облили полотно… картопляним пюре. “Якщо для того, щоб змусити суспільство пам’ятати, що використання викопного палива вбиває всіх нас, знадобиться картина з картопляним пюре чи томатним супом, то ми дамо вам пюре на картині”, – написали активісти. Вони зазначили, що картина Моне “нічого не буде варта, якщо в майбутньому людям доведеться сваритися через їжу”.Сама картина не постраждала, бо була захищена склом. Поліція приїхала на місце події та затримала протестувальників. Активістки руху Just Stop Oil вимагали припинити ліцензування та виробництво нових копалин палива.

Клода Моне часто плутають з іншим художником – Едуардом Мане. Майже ідентичні прізвища: Моне і Мане. Прізвища художників часто плутають. Проте манера малювання Мане була більш реалістичною, а сюжети – скандальнішими.Вони обидва були імпресіоністами і дуже дружили. Їхні картини часто виставлялися поруч. А  почалося все ще з першої виставки, на якій Моне чекав успіх. Схвальні відгуки про марини Моне лилися в вуха Мане, що дуже розлютило останнього. Але незабаром плутанина вляглася і в газетах з’явилося ім’я майбутнього імпресіоніста.На виставці пейзажі гирла Сени Моне були сусідами з “Олімпією” Мане.Через багато років Моне зіграє вирішальну роль у долі “Олімпії” Мане. Він цілком віддався турботам про “Олімпію” Едуарда Мане. “Ця картина, яку критика називала свого часу «портретом мерзенної одаліски з жовтим животом, підібраною на смітнику”, повинна висіти в Луврі!” І в 1907 році Клод Моне домігся справедливості – картина зайняла своє місце в головному музеї країни. У 2006 році вийшов 4-серійний фільм “Імпресіоністи”», з якого можна дізнатися про те з чого почалася історія “вражаючого” живопису – імпресіонізму, про перипетії у творчості чотирьох друзів – Клода Моне, Жана-Фредеріка Базиля, П’єра-Огюста Ренуара, Едгара Дега і, звичайно ж, споглядати хоч і не вживу, краєвиди, зафіксовані на мільйонах полотен.Це сьогодні ми захоплюємося барвистими, повітряними полотнами, це сьогодні існує тисячне, а то й мільйонне покоління молодих художників, що взяли за ідеал творчу манеру імпресіоністів, а колись групу художників, що прагнули схопити кінчиком пензля сонячне світло й перенести його на полотно сучасники називали божевільними. Головним чином невтішні висловлювання критиків й газетярів стосувалися Моне. І тільки Едуард Мане називав свого майже однофамільця “справжнім Рафаелем води”. Ось які заяви читав про себе Моне: “Як нам стало відомо, на вулиці Ле-Пелетье відкрилася психіатрична лікарня, свого роду філія клініки доктора Бланша. Приймають сюди в основному художників. Божевілля їх безпечне: вони просто вмакують пензлі в найкричущі і несумісні одна з одною фарби і водять, як Бог на душу покладе, ними по білому полотну, щоб потім, не зважаючи на витрати, вкласти готову працю в чудову раму”. Доречі, серії “Тополя” могло й не бути. Як тільки художник взявся робити ескізи, дерева зібралися зрубати. На той момент Моне не відчував обмеженості в коштах і перекупив тополі, щоб закінчити картини на пленері.Коли Клоду Моне було близько 60 років лікарі поставили йому  діагноз подвійної катаракти, через що художнику довелося перенести дві операції. Але він не залишив малювання. Втративши кришталик на лівому оці, Моне знову відновив зір, але став бачити ультрафіолет як блакитний або ліловий колір, через що на його картинах з’явилися нові кольори.Наприклад, малюючи картину “Водяні лілії”, Моне бачив лілії блакитними в ультрафіолетовому діапазоні, на відміну від звичайних людей, для яких вони були просто білими. Найзнаменитішу картину “Водяні лілії” продали на аукціоні Sotheby’s за рекордну суму 54 мільйони доларів. До речі, її можна побачити у фільмі “Титанік”.З 1883 року до своєї смерті в 1926 році художник жив у Живерні, селі на півночі Франції. З роками він найняв садівників, щоб посадити у своєму саду все, від маків до яблунь, перетворивши його на гарне спокійне місце для малювання. Нарешті розбагатівши від продажу своїх картин, він вклав серйозні гроші у свій сад.Художник поставив японський пішохідний міст через свій ставок, який він часто малював,  імпортував водяні лілії з Єгипту та Південної Америки. Протягом останніх 25 років свого життя Моне малював серії картин “Водяні лілії”, які демонстрували рослини при різному освітленні.Взагалі, за 26 років художник створив понад 200 робіт, на яких змалював свій сад та озеро. Він платив садівнику за миття лілій. Моне найняв шістьох працівників, щоб доглядати за садом. Робота одного садівника полягала в тому, щоб щоранку пливти на човні по ставку, миючи та витираючи пил з кожної лілії. Коли лілії були чисті, починав малювати їх.

Сам художник говорив: “Мій головний шедевр – це мій сад!”. Його сад існує й досі і відкритий для відвідувачів.Найвідоміший з художників-імпресіоністів, “людина сонця” Клод Мон прожив довге й насичене життя, пережив на десятки років своїх однодумців в питаннях техніки живопису, залишив багату спадщину з вражаючих полотен, ставши в один ряд з легендарними особистостями  авторами революцій в світі мистецтва.