Полум’я душі Людвіга ван Бетховена
Все його життя: таємниці, загадки та дивні звички. Він ретельно приховував обставини свого особистого життя. Створював музику 45 років. За своє життя створив 722 музичних творів. Він почав глухнути у віці 27 років. Хвороба розвивалася протягом двох десятиліть і повністю позбавила композитора слуху до 48 років. Це йому належать слова: “Музика повинна викресати вогонь з людських сердець”. Наша ART-розповідь про німецького композитора й піаніста, представника останнього з титанів “віденської класичної школи”, про полум’я душі Людвіга ван Бетховена.
Він залишив нащадкам п’ять фортепіанних концертів і 18 струнних квартетів, дев’ять завершених симфоній. Він, по суті, перевинайшов жанр симфонії, зокрема, вперше використавши в Дев’ятій симфонії хор, чого до нього ніхто не робив. Прем’єра дев’ятої симфонії Бетховена відбулася у Відні 7 травня 1824 року. Публіка влаштувала композитору овацію. Відомо, що Бетховен стояв спиною до залу і нічого не чув (на той час він уже повністю втратив слух), тоді одна зі співачок взяла його за руку і повернула обличчям до слухачів. Люди махали хустками, капелюхами, руками, вітаючи композитора. Овація тривала так довго, що присутні там поліцейські чиновники зажадали її припинення. Подібні вітання допускалися тільки по відношенню до особи імператора.
Дев’ята симфонія Людвіга ван Бетховена досі є неперевершеним твором в історії музики. Усі ми знаємо, що “Ода до радості” на вірші Фрідріха Шиллера стала гімном єдиної Європи.
Навіть перебуваючи у високому суспільстві, композитор нерідко мав неохайний вигляд. На всіх портретах ми завжди бачимо Бетховена таким. А ще… недоїдки серед партитур, скуйовджена шевелюра і заношений шлафрок (довгий домашній халат) – судячи з численних свідчень, це той самий Людвіг ван Бетховен. Життєрадісний молодий чоловік з віком і під впливом недуг перетворився у досить непростого в повсякденному побуті персонажа. Йому було тільки 27 коли починає втрачати слух. У нього розвивається отит – запалення внутрішнього вуха, що приводить до дзвону у вухах. За порадою лікарів він надовго усамітнюється в маленькому містечку Хайлігенштадт. Однак спокій і тиша не поліпшують його самопочуття. Бетховен починає розуміти, що глухота невиліковна. Через глухоту Бетховен рідко виходить з дому, втрачає звукове сприйняття. Він стає похмурим, замкнутим. Він намагався боротися з цією хворобою, але пізніше змирився та не занепав духом і продовжив складати музику по пам’яті. Саме в ці роки композитор один за іншим створює свої найвідоміші твори. У своєму “Хайлігенштадтському заповіті”, написаному в стані шоку від усвідомлення прогресуючої глухоти, Бетховен вказує саме на хворобу як на причину свого поганого характеру: “О ви, люди, які вважають мене злосливим, упертим або мізантропічним – як ви несправедливі до мене, адже ви не знаєте таємної причини того, що вам здається. Ось уже шість років я перебуваю у безнадійному стані, посиленому невігласами-лікарями…”. Його особисте життя – це таємниці, загадки та дивні звички.Ось наприклад. Точна дата народження великого композитора досі невідома. Взагалі, це перша із загадок біографії майбутнього композитора. Достеменно відомо лише про день його хрестин: 17 грудня 1770 року в Бонні.
Він ступив на музичну стежку завдяки своєму батькові, деспотичній та грубій людині. Батько рано розпізнав у дитині талант до музики, і всіляко заохочував його розвивати цей талант. З малого віку він навчав його грі на скрипці і клавесині, хотів зробити з маленького Людвіга “другого Моцарта”. Батько змушував сина тренуватись день і ніч, щоб досягти такого ж рівня геніальності, що залишило глибокий слід у психіці майбутнього композитора. У 12 років Бетховен влаштувався помічником органіста та почав писати свої перші твори з кумедними назвами на кшталт “Елегія на смерть пуделя” (імовірно під враженням від смерті справжнього пса), в 13 років написав твори, такі як “Варіації на марш Дреслера” та три сонати для клавесина. Через бідність Людвіг кинув школу але самостійно вивчив латинь, французьку та італійську мови, любив твори Шекспіра, Гомера та Плутарха. Він став висококультурною людиною завдяки самоосвіті. Та у композитора, все ж таки, були проблеми особливо з математикою. Йому важко давалося множення. Бетховен не міг множити цифри, це йому просто не вдавалося, як би він не старався. Але дивна річ, він обожнював варити собі каву тільки з 64 зерен, не більше і не менше. Ця дивна звичка залишилась у композитора до кінця життя. Ось ще одна із дивних звичок композитора. Перед тим, як почати роботу й написати черговий витвір, Бетховен брав величезний таз з крижаною водою і занурював туди свою голову. Незрозуміло, чи допомагало це йому, можливо свого часу він просто зробив це своєю звичкою, яка теж тривала до кінця життя.
У 22 роки композитор поїхав до Відня, де і прожив до смерті. Це був початок нового періоду життя й творчості композитора. Велику роль у творчому становленні Бетховена відіграли такі композитори, як Амадей Моцарт та Йозеф Гайдн. Вже під час першого знайомства, Моцарт був приємно вражений імпровізаціями Людвіга і говорив своїм друзям, що молодий музикант матиме велике майбутнє. А Гайдн, якого часто називають батьком симфонії, у свою чергу, погодився із ним працювати (він був у захваті від почутої кантати Бетховена). Моцарт мав рацію. Бетховен дійсно був геніальним, хоча із своїми таємницями, загадками та дивними звичками. Взагалі, він завжди відрізнявся від тих людей, які його оточували. Дами та кавалери з вищого світу були охайно одягнені, причесані, і доглянуті, Людвіг же ніколи не приділяв уваги зовнішньому вигляду. Також він відрізнявся своєю різкістю, але його друзі завжди були впевнені в його доброті. Одного разу, під час виступу перед публікою, один з гостей почав розмовляти з невідомою для нього дамою, помітивши це Бетховен сказав: «Я не буду грати, так як тут є свині!».
Ось ще пару оказій композитора. На світському вечорі Бетховен відмовився виступити перед гостями на прохання князя, власника маєтку, і замкнувся в кімнаті на знак протесту. Розгніваний князь наказав виламати двері, і… Бетховен пішов геть, заявивши, що князів багато, а ось Бетховен на світі тільки один. Або ж, прогулюючись з Гете йому зустрілася свита імператриці, на подив усім, Бетховен не став кланятися, як це зробили всі оточуючі. Він просто злегка доторкнувся до свого капелюха, проходячи мимо. Таке могла позволити собі тільки геніальна людина. Бетховен вже за життя був визнаним генієм і ніколи не страждав від браку зарозумілості. Це позначалося, зокрема, на його уявленнях про розмір гонорарів. Він охоче приймав замовлення від щедрих і впливових меценатів, а з видавцями часом вів переговори у дуже жорсткому тоні. Композитор був не мільйонером, але вельми заможною людиною за мірками своєї епохи. Він ненавидів давати уроки фортепіано. Але робив винятки для справді талановитих студентів або ж привабливих молодих жінок будь-якого рівня таланту. Щодо жінок в житті композитора то це питання овіяне таємницями.
Фактом є те, що Бетховен так ніколи і не одружився, і не залишив після себе нащадків, хоча романи в його житті траплялися. Він неодноразово сватався – зокрема, до співачки Елізабет Рекель якій, як вважає німецький музикознавець Клаус Копіц, присвячена знаменита ля-мінорна багатель “До Елізи” і до піаністки Терезі Мальфатті. Про те, ким була невідома героїня знаменитого листа “до безсмертної коханої” – таємниця. Вчені сперечаються але сходяться на кандидатурі Антонії Брентано як найімовірнішій. Правди ми не дізнаємося ніколи: він приховував своє особисте життя. Але близький друг композитора Франц Веґелер свідчив: “У роки життя у Відні Бетховен постійно перебував у любовних стосунках”.
Він любив природу і довгі прогулянки, а також постійно переносив робочі столи ближче до вікна, щоб краще чути зовнішні звуки, поки мав залишки слуху. Питання, яке виникає практично у всіх. Як же ж композитор спілкувався та писав музику після втрати слуху? І чи це можливо? А спілкувався Бетховен з оточуючими та друзями за допомогою “розмовних зошитів”, у яких співрозмовники писали свої репліки, а композитор відповідав їм вголос. Бетховен міг складати музику і бувши глухим, адже володів абсолютним внутрішнім слухом. До останніх років життя він не залишав відчайдушних – і, на жаль, марних, спроб відновити слух. Композитор використовував кісткову провідність – передачу вібрації звуку через кістки черепа прямо у внутрішнє вухо, минаючи пошкоджений слуховий шлях. Для цього він затискав зубами один кінець палиці, а інший притискав до корпусу фортепіано, відчуваючи вібрації інструменту.
Помер композитор 26 березня 1827 року у віці 56 років. І знову таємниця його смерті – імовірно від цирозу печінки. Під час похорону була виконана улюблена заупокійна меса Бетховена Реквієм до-мінор Луїджі Керубіні. Похорон композитора зібрав близько 20 000 осіб. Він став справжньою легендою у Відні, і навіть незнайомі з музикою люди вшанували пам’ять Людвіга ван Бетховена. З дитинства готуючись до підкорення вершини музичного Олімпу, він виправдав надії, покладені на нього батьками, і увійшов до дуже короткого списку творців музики, знаменитих на весь світ. Серед його послідовників були такі композитори як: Франц Шуберт, Ріхард Вагнер та Йоганнес Брамс. Після смерті в квартирі композитора знайшли понад 200 зошитів з нотами.
Людвіг ван Бетховен став яскравим доказом того, що часом сама музика втілюється в людській істоті.