Новатор, бунтар, представник найбільш прогресивних течій світового мистецтва, творець неповторної живописної техніки Іван Марчук входить до списку ста геніїв сучасності, складеного на основі досліджень, проведених у США.
Народився майбутній художник 12 травня 1936 року в селі Москалівка Лановецького району на Тернопільщині в родині ткача. Закінчив семирічну школу. Любов до малювання привела його до Львова, де з 1951 по 1956 рік навчався в училищі декоративно-прикладного мистецтва ім. Труша на відділі декоративного розпису. Після служби в армії продовжив навчання на факультеті кераміки Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва. Після закінчення інституту в 1965 році переїздить до Києва.
У 1965−1968 роках працював у Київському науковому інституті надтвердих матеріалів, а згодом – у Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. Займається керамікою, графікою, згодом переходить до живопису. Його живопис настільки не походив на офіційне мистецтво, що протягом десятиліть творчість Івана Марчука не визнавали і відмовляли в прийомі до Спілки художників України. Паралельно із живописом Іван Марчук утверджував себе і в монументальному мистецтві.
Подією у мистецьких колах стала керамічна стіна митця в Інституті теоретичної фізики Академії наук України, присвячена добі Ярослава Мудрого. У 1971 році у щорічнику «Наука і культура. Україна» з’являється перша велика стаття письменника Ю. Щербака під назвою «Стіна», присвячена творчості Івана Марчука. Характерно, що перші персональні виставки художника відбулися у 1979, 1980 роках у Москві, а це, за неписаними законами тих часів, допомогло Марчукові організувати виставки у київських установах. Саме тоді художник заприятелював із Дмитром Павличком, який багато зробив для утвердження його малярства. Якраз він організував виставку його живопису в приміщенні Спілки письменників, котра стала етапною для автора. А вже потім було дві виставки у Канівському музеї Тараса Шевченка.
З грудня 1986 по лютий 1987 року виставка робіт митця експонувалася у рідному краї – у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. Ось які спогади залишив краєзнавець краю Ігор Ґерета … «Значення тернопільської виставки важко переоцінити. Вперше було видано каталог та афішу. Виставка сколихнула громадянство Тернопілля, її оглянуло чимало гостей з Києва, Львова, Івано-Франківська, Рівного, а також із Канади, США, Польщі… вслід за Тернополем виставку показали в Івано-Франківську, Коломиї та Львові. Марчукові відкрилися, нарешті двері Музею українського образотворчого мистецтва у Києві». Ще тричі він виставляв свої твори у Москві, а 1989 року емігрував до Австралії, жив у Сіднеї, а потім у Торонто (Канада) і в Нью-Йорку. Оригінальний мислитель, творець яскравих і талановитих образів, людина з багатющою фантазією і здатністю донести до глядача глибоку філософську думку, почуття, красу та гармонію навколишнього світу, художник незабаром домігся світового визнання. Критики відзначили широту його художніх можливостей, віртуозне володіння матеріалом, глибокий зв’язок творів Марчука з національною культурою. Пейзажні, портрети і натюрморти митця з успіхом виставлялися в музеях і галереях Європи, Америки, Австралії.
Із здобуттям Україною незалежності його творчість була належно оцінена і на батьківщині. У 1966 році Іванові Марчуку присвоєно звання «Заслужений художник України», а 7 березня 1977 року присуджено Національну премію України ім. Т. Г. Шевченка за цикл робіт «Шевченкіана», «Голос, моєї душі».
У 2001 році Іван Марчук остаточно повернувся в Україну, а в 2002 році йому присвоєно звання «Народний художник України».
Івану Марчукові підвладні всі техніки і жанри. До них він вносить багато свого – марчуківського. Хоча б так званий «пльонтанізм» − напівжартівливе визначення художника, що походить від галицького слова «пльонтати», тобто «переплітати». Тонесенькі цівки фарби видушені зі шприца, плетуть фантастичне мереживо, з якого постають конкретні постаті та краєвиди, які буквально засвічують фарбу.
У 2006 році Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради Академії. У жовтні 2007 року Іван Марчук увійшов до британського рейтингу «100 геніїв сучасності». Про творчість Івана Марчука є документальний фільм «Іван Марчук. Голос моєї душі» (1999, «Укркінохроніка», режисер О. Коваль).
Картини художника зберігаються в музеях м. Тернополя, Канівському музеї Тараса Шевченка («Шевченкіана»), галереях і приватних колекціях в Австралії, США, Канаді, Японії. У Державному архіві Тернопільської області відкрито особистий фонд життя і творчості митця.
У 2010 році у рідному селі Москалівка земляки створили перший музей геніального художника, на відкриті якого був присутній сам Іван Марчук.