ЇЇ називали “українським соловейком”. Вона, Ніна Матвієнко народилася 10 жовтня 1947 року на Житомирщині, у селі Неділище. Вона була п’ятою дитиною з одинадцяти. Сім’я була бідна, тому за таких обставин батьки були змушені віддати одинадцятирічну Ніну до школи-інтернату. Там юна співачка досягала великих успіхів у спорті, а саме у волейболі, легкій атлетиці, баскетболі і навіть у метанні гранати. Коли були канікули Ніна поверталася до батьківського дому аби допомогти по господарству. Найбільший її талант – спів, помітили ще у школі там вона співала у хорі. У школі-інтернаті Ніна пробула до 18-річчя.
Свою трудову діяльність, майбутня співачка розпочала… на заводі “Хіммаш”. І на першу свою зарплату пошила сама собі пальто. Але найбільшим її бажання було співати. Тому, Ніна Матвієнко всіма різними способами намагалася потрапити у вокальний колектив. І їй це вдалося. У 1966 році потрапила до хору імені Григорія Верьовки. Завдяки своєму таланту, вона швидко стала солісткою хору.
Згодом коли її мама помирала то останні слова були такі: “Ніночко, через двадцять років до тебе прийде жінка і скаже, хто ти, і що тобі треба робити…” І на диво через 20 років співачці зателефонувала сестра по маминій лінії і сказала: “З’явилася спадкоємиця княгині Ольги”.
Саме Ніна Матвієнко була тією спадкоємицею. На нагородженні Ніна промовила: “Мама приховувала це від нас все життя. Боялася, що сім’ю можуть просто знищити. Я походжу зі старовинного роду, що сягає корінням до княгині Ольги. Мій предок – її троюрідний брат – Микита Нестич. Тому вся сила моя звідти, з минулого …Нашу сім’ю у селі називали “шляхтою”. Рідня довго не могла вибачити мамі, що вона вийшла заміж за простого хлопця. Хоча мій батько був із роду священиків”. Від цього часу Ніна Матвієнко розпочала активно розвивати свій вокал і творчий шлях. Працювати з співачкою хотіли багато відомих композиторів. Вона ж захоплювалася збором українських фольклорних творів і народних пісень, друкувала власні вірші та есе і у 2003 році видала біографічну книгу «Ой, розорю нивку широкую».
Ніна Матвієнко жила Україною, була справжньою патріоткою. В її репертуарі не було жодної російської пісні. Потрапити на її концерт хотіли тисячі глядачів не тільки у нас на батьківщині, а й у багатьох країнах світу, починаючи від Європи до Латинської Америки. Але Ніна Митрофанівна не тільки співала народні та авторські пісні, а й була актрисою. Її кликали у різні телевистави, наприклад: «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлились води на чотири боки».
Також знімалася у художніх фільмах такі як «Солом’яні дзвони», «Пропала грамота» та в радіовиставах – «Політ стріли» та «Кларнети ніжності». Тому Ніна Матвієнко була нагороджена орденом Миколи Чудотворця, орденом княгині Ольги третього та другого ступенів. У 2006 році отримала звання Герой України. Вона отримала багато інших нагород на музичних преміях та фестивалях. Вона не дуже любила розповідати про особисте життя… У 1971 році співачка вийшла заміж за художника Петра Гончара (сина відомого на Україні художника Івана Гончара). У шлюбі вони прожили 50 років. Але… у 2021 році Ніна Митрофанівна вирішила розлучитися. Причина була доволі простою, вона захотіла дати чоловікові вільне життя, так як він більше часу проводив на роботі. Та цей шлюб подарував Ніні троє талановитих дітей. Перший син Іван служитель церкви, другий син Андрій пішов стопами батька теж став художником, а дочка Тоня, так як мама, стала співачкою.
Ніна Митрофанівна не вживала алкоголю і м’яса, а улюбленим напоєм було гаряче молоко. Загалом, вона старалась вести активний спосіб життя. Водила автомобіль, займалась спортом, в’язала гачком і весело проводила час із онуками. Більшість свого життя прожила в приватному будинку неподалік від Київської Лаври. І, у 2016 році – отримала звання почесний громадянин міста Києва. Останні свої роки провела з дочкою Тонею, зятем Арсеном Мірзояном та онуками.
«Український соловейко» народна співачка та артистка України Ніна Матвієнко померла 8 жовтня 2023 року. Сьогодні, ми лише доторкнулися до царини душі й таланту символу української народної пісні – Ніни Матвієнко, нетлінного скарбу духовної спадщини українців.