У березні кожух і без ґудзиків теплий

У кожного з нас своя улюблена пора року. І все ж одна з них навіює особливу радість. Мова, як ви здогадалися, йде про весну. Справа, не лише в тому, що вся околиця оживає та зеленіє; у давнину це був ще й початок нового року. 

Наші пращури були ревними прихильниками природи, а тому все навколишнє життя тісно пов’язували з природнім середовищем. Відтак і Новий рік мав неодмінно збігатися з пробудженням природи. 
Першою ознакою приходу весни вважався посвист байбака. Удосталь виспавшись за довгу зиму, звірок, відчувши тепле проміння весняного сонця, вилазив з нірки, ставав на задні лапки і, нашорошивши вушка та піднявши вгору носик, голосно сповіщав про прихід весни. Люди в цей день виходили в степ, щоб почути голос живого провісника.

Другою прикметою приходу весни був приліт з теплих країв вівсянок – найперших перелітних птахів.

Календарна весна збігалася зі святом Явдохи, котре припадає на 14 березня. До цього дня випікали обрядове печиво, так звані веснянки.

Дівчати й хлопці брали їх у долоні й з простягнутими руками йшли на околицю – до левади, щоб закликати у гості весну-красну. Цей ритуальний хід супроводжувався піснями, поетичними діалогами й обрядовими сценками. Пізніше ці тексти почали використовувати у весняних хороводах.

Давньоруська назва березня – “сухий”. Справді, під цю пору року надто мало випадає опадів. Проте в народному лексиконі існували й інші, не менш цікаві наклички:

• “капельник”,
• “зимобор”, 
• “запалі сніги”, 
• “з гір потоки”

Були в активному вжиткові й такі різновиди, як “сочень” або “соковик”, тобто період збирання березового соку; “палютий”, чи “полютий”, – такий, що йде на зміну лютому і менш суворий; “красовиком”, “красним місяцем” – за його неповторну чарівність.

У галицьких та закарпатських говірках найбільш вживали, а почасти й тепер користуються, означенням “марець”. Відомі також назви “март” і “березоль” чи “березіль”.

Етимологія сучасної назви “березень”, і похідної – “березоль” чи “березіль”. на думку багатьох учених, символізує давній промисел – заготівлю березової золи та кори. У березні починали заготовляти традиційний напій – кленовий та березовий сік.
Для цього використовували старі дерева, котрі планувалися на вирубку. 

Рідину зливали в діжу, заправляли смаженим ячменем або сухофруктами з груш-дичок і тримали в прохолодному місці. Такий напій міг зберігатися протягом трьох-чотирьох місяців, він був вельми смачним і корисним. а позаяк і популярним в народі.Там. де не було таких порід дерев, його виготовляли з верби.

Відтак березень – особливий місяць. Він, як мовиться в народі, й усміхнеться, і заплаче, і ошкіриться крутим норовом. Але що б там не було, весна вже бере своє, тому народна мудрість стверджує: “У березні кожух і без ґудзиків теплий”.